повертаючись боком і оглядаючись на переслідувача. У місячну ніч досить часто можна спостерігати, як заєць спокійно гризе качан на городі, а на нього гавкає прив’язаний до ланцюгу дворовий пес.
Інша річ, коли зайця переслідує хорт, швидкість бігу якого дорівнює, а іноді перевищує швидкість бігу зайця. У таких випадках «косий» розвиває граничну швидкість і, навіть відірвавшись від собаки, продовжує мчати ще кілометра зо три. Проте це зовсім не боягузтво. Просто у сполоханого зайця немає іншої можливості врятуватися від ворога. Але заєць вміє і захищатися. Відомі випадки, коли нападники – хижі птахи (орли, шуліки та інші) ставали… жертвою маленького звірка. Заєць, падаючи на спину і відбрикуючись, пазурами сильних задніх лап може завдати шкоди великому пернатому хижаку. Не один мисливець відчув на собі силу заячих лап, необережно взявши пораненого звірка за вуха. Нерідко гострими пазурами задніх лап заєць наносить мисливцям серйозні рвані рані. Цікаво, що в деяких народів Африки саме заєць, а зовсім не лев, є символом хоробрості.
Казка про їжачка, що наколює на колючки яблука і гриби, а потім довгими зимовими вечорами гризе запасені продукти у себе в нірці, – усього лише міф. Насправді їжаки не запасають на зиму їжу, а міцно сплять узимку. І потихеньку витрачають підшкірний жир, накопичений аж ніяк не на яблуках. Улюблена їжа цих маленьких «дикобразів» – комахи, включаючи бджіл і ос, укусів яких їжаки зовсім не бояться. Звичайно, у неволі їжачки можуть вживати і рослинну їжу – ті ж яблука, горіхи, насіння, картоплю і т. ін. Але ж в неволі чого тільки не станеш їсти. Мишей їжаки, усупереч поширеній думці, також не їдять. Тому що не наздоганяють їх. Можуть з’їсти хіба що новонароджене мишеня, якщо пощастить наштовхнутися на мишачу нору.
Причиною міфу про велику любов їжаків до яблук стали кліщі. Часом паразити настільки дістають бідного їжачка, що він улаштовує собі «дезінфекцію»: знаходить опалі кислі яблука і починає в них кататися. До речі цю їжакову особливість – буквально притягати до себе паразитів – використовують епідеміологи для підрахунку кількості кліщів у природних вогнищах енцефаліту. У вчених навіть є спеціальна одиниця виміру «їжакогодина», що показує скількох кліщів може назбирати один їжачок за одну годину в зараженому лісі.
Прийнято вважати, що свиня – усеїдна тварина. Однак це невірно. Дійсно, вона не гидує недоїдками з нашого столу та відходами харчової промисловості, але її всеїдність все-таки відносна. Для того щоб нарощувати кістяк і м’язи, свині потрібні білки тваринного і рослинного походження, причому такі, що містять незамінні амінокислоти (вони тому і називаються незамінними, що не можуть синтезуватися в організмі свиней і повинні надходити ззовні, тобто з кормом). Білків і незамінних амінокислот багато в зерні, м’ясному і кістковому борошні. А це означає, що свиню приходиться годувати головним чином зерном, додаючи до нього безліч інших необхідних
