нуться та попросять слова. Можливо, якийсь на перший погляд непотрібний папірець ховає у собі таку таємницю, за яку дехто не пожаліє віддати велику купу грошей.
Раджів працював вже майже рік помічником архіваріуса в одному з архівів Калькутти. Кожного ранку о дев’ятій приходив на роботу, отримував завдання і поринав у роботу. Він не просто перекладав та сортував папери, кожен папір був прочитаний, описаний і відправлений у відповідну секцію. Хлопець не просто читав, він намагався уявити автора документа, середовище, де він жив, оточення та друзів. Це хлопцеві не завжди вдавалося, та й хто перевірить події столітньої давнини? Де міг, дофантазовував, уявляв образи. Він міг цього не робити. Просто перекладати папери. Але ці роздуми допомагали Раджіву виконувати цю одноманітну рутинну роботу.
А нещодавно йому довірили першу самостійну роботу. В архіві встановили комп’ютер, і перед молодим помічником архіваріуса було поставлено завдання найбільш цінні матеріали архіву перевести на електронні носії. До комп’ютера був приєднаний сканер, і Раджів сканував відповідні документи та вводив у електронну базу архіву. Виконував одночасно дві роботи: сортував матеріали і переводив у електронний вигляд. Цінність документа визначав головний архіваріус, а хлопець виконував сугубо технічну роботу. Але і тепер Раджів намагався вникнути у суть документа або хоча би ознайомитися із його змістом.
Вже перед закінченням робочого дня молодий архіваріус відшукав на його думку цікавий документ, датований серединою минулого століття. Спочатку хлопець не звернув увагу на невеликий саморобний конверт, пожовтілий від тривалого зберігання. Але заставив звернути увагу сам напис. Майже вицвілим чорнилом навскоси через увесь конверт темніли два рядки. На конверті мовою хінді було написано: Відкрити та оприлюднити через сто років після моєї смерті.
Архіваріус відклав документ у сторону, дочекався кінця робочого дня. Хлопець спочатку хотів сам відкрити та прочитати вміст конверта, але щось його насторожило. Мабуть сам підпис? Яка це повинна бути велика таємниця, якщо заповідач вимагає зберегти цю таємницю аж сто років? Що це може бути за секрет?
Хлопець несміливо постукав у двері кабінету головного архіваріуса. Старий Абрахам Сінгх сидів за своїм не менш древнім столом та перечитував якийсь папір. Лікті лежали на протертій подушечці, а зсохлі руки обережно тримали папір. Підняв голову на стук, кивком голови наказав присісти на стілець. А сам продовжив вивчати документ. Аж коли прочитав до останнього слова, підняв погляд на хлопця:
– Цікавий, надзвичайно цікавий папір дістався мені. Ось ти тільки поглянь! – Архіваріус підсунув документ хлопцеві. Той наблизився, глянув на аркуш. Це був лист, написаний англійською мовою і датований початком минулого століття. Так як молодий архіваріус вчився у Англії то, бігло проглянувши текст, зрозумів, що мова йдеться про співвідносини між Індією, яка на той час була колонією та метрополією. Але, знаючи пристрасть головного архіваріуса до подій цього часу, почав підігравати старому:
– Так, дуже цікаво! І гляньте, у яких деталях описано! Як точно передано настрої суспільства! Адже вже тоді ми не припиняли спроб визволитися від колоніального гніту!
Хлопець декілька хвилин вислуховував коментарі Абрахама Сінха про цей період життя Індії. Лише коли архіваріус вичерпав свою енергію та із заплющеними очима відкинувся на спинку стільця, хлопець показав свою знахідку:
– Ось подивіться, що я сьогодні відшукав у двадцять сьомому секторі. Саме там ви доручили мені переглянути матеріали. Конверт я не розкривав, мене зацікавив сам напис. Тому я насмілився принести цей, на мою думку корисний документ вам.
Старий архіваріус простягнув висохлу руку, обережно взяв конверт, довго розглядав із різних сторін, потім для чогось звелів хлопцеві сфотографувати знахідку з обох сторін цифровим фотоапаратом. Аж після цього кістяним ножем обережно відкрив конверт.
У невміло склеєному пакеті лежали два аркуші дешевого паперу більш ніж сторічної давнини. Папір з обох сторін був списаний невідомою хлопцеві мовою. Архіваріус витягнув лупу та широкого пінцета, обережно взяв ним папір, став розглядати через лупу. Роздивився з обох сторін, це саме зробив з іншим аркушем.
– Санскрит! – архіваріус вклав папери у конверт, запакував все це у пластиковий файл і закрив скотчем. – Давній санскрит. Писалося великими буквами. Це мабуть для того, щоб напис довше зберігся. Папір дешевий. Про чорнило не скажу. Тут робота для спеціалістів. Але написано давнім санскритом, тепер це вже не вивчається. Потрібно терміново передати це фахівцям. Я, на жаль, не сильно розуміюся на цьому древньому письмі. Але є у мене товариш, що проживає у Бомбеї. Він володіє цим давнім письмом. Тому завтра відправляйся у Бомбей і передаси ці матеріали. Я передзвоню, домовлюся про зустріч.
Бомбей
Наступного дня Раджів виїхав у Бомбей. День ще тільки починався, але сонце вже добряче припікало. Від учорашньої грози, яка пробігла
