тему з їхнього подружнього життя, що спричинює розбіжності. Для Білла і Сью цією темою був їхній собака. Вони жили в невеличкому помешканні й нещодавно завели дуже велике цуценя. Біллу собака не подобався; Сью мала протилежну думку. Отож протягом п’ятнадцяти хвилин вони обговорювали, що їм з цим робити.
Відеозапис розмови Білла та Сью має вигляд, принаймні на позір, випадкового зразка цілком звичайної розмови, які постійно ведуть між собою пари. Ніхто не гнівається. Жоден не влаштовує сцен, не кричить, не прикладає прізвиськ.
– Я просто не люблю собак, – починає дискусію Білл цілком нормальним тоном.
Він скаржиться – але на собаку, Сьюзан це не стосується. Дружина також скаржиться, але якоїсь миті вони взагалі забувають, що мусять сперечатися. Коли розмова заходить про те, що собака має запах, обоє по-доброму жартують, усміхаючись.
Сью: Любий! Він не смердить.
Білл: Ти нюхала його сьогодні?
Сью: Так, нюхала. І він пах добре. Я гладила його, й мої руки потім не смерділи й не були жирні.
Білл: Так, сер.
Сью: Я не дозволю, щоб мій собака став жирним.
Білл: Так, сер. Це ж собака.
Сью: Мій собака не буде жирним. Обережніше зі словами.
Білл: Це ти будь обережніша.
Сью: Ні, це ти будь обережніший. Не називай мого собаку жирним, чуєш.
1. Лабораторія кохання
Як ви гадаєте, скільки можна дізнатися про шлюб Білла й Сью з цього п’ятнадцятихвилинного запису? Чи можна твердити, що їхні стосунки здорові? Припускаю, більшість скаже, що розмова про собаку Білла та Сью повідає нам обмаль. Вона надто коротка. Шлюб випробовують набагато серйозніші речі, як-от гроші та секс, діти і робота, родичі, – й усе це в різних комбінаціях. Інколи подружжя бувають дуже щасливими. В якісь дні вони сваряться. Часом їм навіть кортить одне одного повбивати, але тоді вони їдуть разом у відпустку й повертаються, наче щасливі молодята. Щоб «пізнати» пару, ми вважаємо, що треба спостерігати за ними упродовж тижнів або й місяців і побачити їх у різних станах – щасливими, стомленими, розгніваними, роздратованими, втішеними, знервованими тощо, – а не лише відпруженими під час розмов про собаку, як-от Білл та Сью. Для того, щоб зробити точне передбачення про щось аж таке серйозне, як майбутнє шлюбу, – власне, й будь-яке передбачення, – здається, слід збирати багато інформації та якомога більше контексту.
Проте Джон Ґоттман довів, що цього робити не варто. З 1980-х років до своєї лабораторії він привів понад три тисячі одружених пар, подібних до Білла і Сью. Цю невеличку кімнатку неподалік кампусу Вашинґтонського університету назвали «лабораторією кохання». Кожну пару записували на відеоплівку, а результати аналізували відповідно до того, що Ґоттман назвав SPAFF – система кодування, котра має двадцять окремих категорій, які відповідають кожній можливій емоції, котру подружжя може висловити протягом розмови.
