Насть. Так. Але трошки пізніше. Можеш, спочатку принести мені грибного супу?
– Звичайно. А твоїй супутниці що?
– Мені млинця з бананом і…
– Там є номер. Так зручніше гостям казати, а нам записувати.
– 17. Так 17. І Чай. Зелений.
– Буде зроблено. – Офіціантка пішла до вікна кухні.
– Я бачу, ти тут часто буваєш. Вже вивчили, що ти замовляєш.
– Так. Це моє улюблене кафе. Просто обожнюю його! Тут іноді бувають літературні вечори, де молоді письменники зачитують свої твори. Це навіть не ініціатива власників. Так склалось само собою.
– Так затишно. Я ніколи тут не була. Навіть не помічала його.
– Отак завжди, те що нам подобається, ми не помічаємо бо воно знаходиться перед самим нашим носом.
В теплій атмосфері пройшов весь вечір. В реальному житті спілкуватись виявилось цікавіше. В них було стільки тем для спілкування, стільки сказано… Йти не хотілось взагалі. Але кафе працювали лише до 23 години. Час пролетів непомітно для обох.
Вони хотіли продовжити спілкування, тому вирішили прогулятися нічним містом. Жовті ліхтарі освітлювали майже порожні вулиці. Білий сніг добре відбивав світло, тому було зовсім не темно. Його руки знаходились в кишенях. Вона просунула свою тендітну ручку під його руку. Притиснувшись до нього, вона відчула тепло і спокій. Він подививсь на неї щасливим поглядом і посміхнувся. Це була ледь помітна посмішка, яку зобразив у своїй роботі відомий майстер.
– Мені вже час до дому. – Сказала вона.
– Я тебе проведу.
– Я не проти.
Спочатку Сергія зовсім не збентежило те, що вони рухаються в його район. Може просто збіг, думав він. За розмовою він забув все. В цей момент існувала лише вона. Її голос був музикою, яку він слухав би вічно…
– Давай зріжемо тут. – Ксеня потягла його навпростець через алейку, яка вела до під’їзду. – В цей під’їзд можна ввійти як з вулиці, так і з двору. Я ним часто скорочую.
Пройшовши транзитом через під’їзд і вийшовши з іншого боку, його осяяло.
– Це мій двір…
– Пробач, що?
– Це мій двір. – Сказав він вже чіткіше. – Он там мій під’їзд. А через ці двері Я ніколи не ходив. Завжди обходив і заходив аркою. Я тут лише півроку живу і мало кого знаю.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
