і економічна криза мине. Мрії стануть реальністю, як піклуватися про себе ми будемо самі, а не хтось там за кордоном. Коли перш ніж закласти у проект імпортний елемент, чи то вікно, чи водяний кран, ретельно подумаєш і про його надійність, і про доцільність, і про економію, і про власного виробника, і про перспективу. А коли піклування адресується кожному, то нема й заздрощів, при всьому розмаїтті убранства родинних квартир, адже внутрішнє оздоблення квартир – мобільне, і житловий простір кожна сім’я відтворює собі сама, чим мав би формуватися особистісний колорит сімейного світосприйняття, як джерело виховання наступних поколінь.
ЗАРОБІТЧАНСТВО
(рішення мовної проблеми в Україні прийшло саме по собі)
З розмови із палким захисником української мови:
«… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…, а то й всі чотири, як батько в бігах».
Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Замість розмов про любов, треба кохати і вчити дітей вмінню відчувати це високе почуття. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. І піклуючись про любу дитину ніколи не вдягнеш її у «памперс» і подбаєш, щоб вона і інші довкола мали б краще майбутнє. Адже все, що зараз продається в Україні розроблено українцями і їх братами у часи УРСР, коли підлітки майстрували і креслили, дівчата винаходили нові моделі вбрання чи дитячої іграшки. Та «занавіс» обрушили, не можна весь час сидіти за частоколом паркана…
Ототожнення українцями Галичини себе як прямих нащадків Київської Русі, з презирством висловлюючись про молодий вік Московії не вартує особливої уваги, бо в таких випадках, за чванливою зверхністю криється проста недалекоглядність. Нащадки Київської Русі живуть і в Росії, і в Білорусі. І в кожній з цих країн за довгі століття утворилися і нові традиції, і нова мова, і своя державність. Та як не крути – всюди в основі той самий етнос – русичі. Тим чоловікам, що в умовах більш суворого клімату розбудовували державу, матері та дружини ростили діточок на підмогу… Вихідцями Карпат дароване Світу справжнє розуміння такого високого почуття – як Кохання. Братні ж Білоруси знайшли так необхідний українцям для порозуміння «симбіоз двох мов: мови жінки (українська) й мови чоловіка (російська)», в якому ніжна фраза у вустах тендітної дівчини із погонами прикордонника змітає с полиць кремезних велетнів, а розум чоловіка в поєднанні з високим відчуттям відповідальності спрямований і на піклування, і на забезпечення майбутнього Русі, і на братню підтримку…
Залишилось взяти лишень українську абетку…
Г.В. Бокал, канд..філос.наук
