створення універсальної спільноти і деградація – співіснують. Немає жодних сумнівів щодо того, що зло нагромаджується серед людей саме через їхнє пристрасне прагнення до єдності. Однак у протистоянні з цим злом, яке розколює, ізолює, знищує живу реальність, у протистоянні зі смертю людина всіма фібрами своєї душі прагне «безпосередньої цілісності відчуттів і думок», можливості відтворити фрагменти, відновити єдність за допомогою справедливості.
Християнство змогло відреагувати на цей протест проти зла обіцянкою Царства Божого, вічного життя – а це потребувало віри. Однак духовні та моральні страждання людини виснажили її віру й надію. Вона залишилася наодинці із собою. Її страждання зосталися незбагненними.
Таким чином, людина вже почувається вкрай обмовленою. Вона прагне очистити себе. Й ось серед духовних і моральних руїн Заходу та Сходу їй вготовано ренесанс – за межами нігілізму, темряви й відчаю. У глибині західної та східної духовної темряви багатолика цивілізація повертається до свого джерела, і, можливо, їй вдасться засяяти знову – під час неминучого нового світанку. Так і в Одкровенні йдеться про друге пришестя – з новим небом, новою землею й новою релігійною якістю життя.
«Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає…»[2]
Попри нескінченні обов’язки людей, обмеженість їхньої влади, попри непримиренність націоналізмів, духовних втрат і моральної амнезії, очевидні потрясіння й перевороти сьогодення, а також зважаючи на зміни, що спостерігаються протягом цього динамічного періоду та розкриття світової свідомості, «Світові перспективи» мають на меті пришвидшити серцебиття «байдужої істини» та інтерпретувати важливі елементи світової епохи. Вони ж бо походять із нескінченності творчого процесу, що повертає людину людству й водночас поглиблює і збагачує її зв’язок зі всесвітом.
Нью-Йорк, 1956
Рут Нанда Аншен
Передмова
Процес читання цієї книжки може розчарувати кожного, хто прагне дістати легкі інструкції з мистецтва любові. Навпаки, у своїй праці я хочу показати, що любов не є почуттям, спроможним охопити будь-кого, незалежно від рівня його зрілості. Книжка покликана переконати читача, що всі його спроби любити приречені на поразку, якщо він не буде активніше розвивати свою індивідуальність, щоб рухатися в продуктивному напрямку; у тому, що відчуття задоволення від любові неможливе без вміння любити ближнього, без справжньої скромності, сміливості, віри і дисципліни. У культурі, де ці риси трапляються досить рідко, опанувати вміння любити – рідкісне досягнення. Кожен може запитати себе: а скількох людей, які дійсно вміють любити, я знаю?
Утім, складність цього завдання не мусить бути приводом для втечі від пізнання труднощів, а також умов, що необхідні для його виконання. Щоб уникнути зайвих складнощів, я намагався говорити про
Одкровення Йоана Богослова, 21:1. Цитата з Біблії в перекладі І. Хоменка. (
