старими запилюженими книжками. Кватирка з тріснутим склом ледь-ледь цідила перегріте повітря.
– Дякую, – сказав оперуповноважений начальникові табору. – Можете йти.
Той пом’явся та й вийшов, причинивши за собою двері. Я нарешті глянула в обличчя цьому оперові.
Він був дуже блідий. З дуже білявим волоссям. Із чорними, незвично чорними очима на вузькому обличчі. У чорному костюмі й чорній сорочці, перехопленій на шиї чорною краваткою.
Він був молодий. Дивно молодий, як для опера, хай навіть і в справах неповнолітніх. Але одяг, звички, манера дивитися робили його старшим. І тримався він так, начебто мав уже кількадесят років робочого стажу.
І він був чимось наче знайомий…
Хвилину ми дивилися одне на одного. (Я знала його, я його раніше бачила!.. За якихось не дуже приємних обставин…)
– Ти не змінилася. Це добре.
Я намацала стілець і сіла.
Минуло чотири місяці з часу мого останнього візиту в Королівство. Там час швидше спливає.
– Скільки тобі років?!
– Маги поза віком, Ліно. Не муч себе підрахунками.
– Максиміліан… – простогнала я.
Це був він – хлопчисько-маг! Некромант, якого я кілька разів рятувала від смерті. Який і мене колись порятував, але опісля – зрадив, покинув на неминучу загибель і навіть не поморщився. Оце такого гінця з Королівства ніколи не хотілося б мені тут побачити…
Він посміхнувся кутиками тонкого рота.
– Що, не рада?
– Ні!
– Дарма. Бо ти – небезпечна неповнолітня злочинниця і твоя доля в моїх руках.
– Бреши, та не забріхуйся, некроманте.
– Ти як розмовляєш зі старшими? – він посміхнувся ширше, блиснув білими гострими зубами.
Я стисла кулаки. Під час нашої минулої зустрічі він був ледь молодший за мене, але вже тоді смертельно небезпечний. Чого тепер від нього очікувати, та ще й тут, у моєму повсякденному світі – я не мала жодного уявлення.
– «Оперуповноважений у справах неповнолітніх»… – я говорила навмисне повільно, викроюючи собі час на роздуми. – Така посада в природі існує? Ти впевнений?
– Головне, щоб вони, – Максиміліан кивнув на двері, – були впевнені. – А я вмію переконувати, – і знову посміхнувся.
Я набрала в груди повітря – і не знайшла, що відповісти. Надто раптово звалилася ота халепа, ще півгодини тому я мирно дрімала над річкою… Що некромант може мені заподіяти? Як захищатися?
Як він сюди потрапив?!
Тільки досвідчений, могутній маг може ходити між світами. Пригадую, в Гарольда, мого друга, були проблеми з цим… «Тільки у свій світ завжди легко повертатися», – казав Оберон. Король Оберон! Ось у кого знайдеться управа на Максиміліана. Ось кого мусить боятися самозваний «опер»!
– Його величність не попередив, що ти з’явишся, – сказала я недбало. – Що йому передати?
У нього
