губернатор.
– Іди-но сюди, генерал, – поманив господар області начальника міліції.
– Ти сам розумієш, справа політична. Міжнародний резонанс. Що там у тебе? – відійшли від дороги, переводячи розмову посеред натовпу у тоновий режим шепотіння.
– Поки важко сказати щось конкретне, Миколо Семеновичу. – Генерал був наляканий не менше, ніж його політичний шеф, бо уся ця катавасія могла коштувати йому погонів. – Є деякі зачіпки, але поки що…
– Ти не жартуй. Сам розумієш, яка то публіка. Он вони мені жити, ті старі пердуни, не дають. Робив в обкомі, комуняка. І при ньому в області бандерівця, та ще й канадського, вбили. Відчуваєш, яку можуть нам політику пришити. Ти ж також не зі схрону виліз, а кував свою кар’єру у ментовських рядах під мудрим проводом партії. Але ми можемо з тобою вискочити в дамки. Нема такого поганого, щоб на добре не вийшло. Ми маємо знайти вбивцю і дати на розтерзання цим дідам.
– Легко сказати – знайти. Вітра – у полі, – скривився у сумній посмішці головний міліціонер, бо за цих кілька днів він справді стояв на місці зі всім своїм слідчим апаратом. Жодна версія не знаходила жодного не те що підтвердження, а навіть натяку.
– У якому полі, генерал ти вошивий. Ти не знаєш, у якому полі шукати? Ти чув мій спіч коло ями? – Гарматій скипів, бо сповільнена реакція цього міліцейського тугодума виводила його із себе.
– Ну чув.
– І що ти чув?
– Ну що поліг герой. Слава герою.
– Ні хера ти не чув, герою із тертої бульби. Від рук московського вбивці – от що ти мав почути. От тобі єдине поле, на якому треба, як ви там кажете, рити і рити.
– Ну є така одна із версій, – скривився генерал, бо шукати «руку Москви» – то був найдовший шлях, бо шукати тут нині московських агентів – ніхто у Києві йому таких наводок не давав.
– Що значить – одна із версій? Не одна, а єдина. Справа виключно політична. Он йди спитай тисячі цих плакальників – хто його вбив? І почуєш: а хто ще мав убити діда, як не москалі, – позиція колишнього члена обкому просто вражала таким враз пробудженим патріотизмом.
– Може, й москалі, але за що? – слідча виучка все ж тримала генерала у рамках реалізму.
– Але ви, менти, тупі. Як за що? За політику! – витягав одну за одною серветки із кишені обмоклий губернатор, не даючи собі ради із потом.
– Так усіх не переб’ють. Їх не перебили тоді, за Союзу, а тепер щоб повистрілювати цих дідів – Москві пороху не вистачить.
– А нащо усіх, матолку. От одного бандерівця підрізали. Для устрашенія. У політиці багато не треба. Пойняв? У політиці – то тобі не бандити на стрілках. Тут вбивають делікатно, як би тобі пояснити, не просто так, щоб замочить. А з глибоким смислом. Із резонансом.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте
