той час їй було двадцять вісім, майже два роки перед тим вона овдовіла, поховавши першого чоловіка, старшого від неї на тридцять років. Густав Богданович очолював львівську кримінальну поліцію, і Магда вважала шлюб ідеальним для себе. За впливового поліцейського вийшла з розрахунку, хоч старанно приховувала це від чоловіка. Проте, обіймаючи його та лягаючи з ним до ліжка, вона не силувала себе. Інакше б шукала іншого, більш підходящого. Їхній шлюб сам Богданович сприймав як певну партнерську угоду, про що якось сказав відверто й лише один раз:
– Навряд чи я – любов усього твого життя й мрія дівочих снів, Магдо. З першою дружиною я побрався, коли їй було стільки, скільки тобі зараз. Але тоді я був молодший і, можеш повірити, гарніший. Можливо, ти від чогось тікаєш, ховаючись за нашим шлюбом. Не знаю і не хочу знати. Прохання одне: поважай мої почуття, мій статус і не став мене, старого чоловіка молодої жінки, в дурне становище.
Магда й не збиралася цього робити, проте до прохання поставилася серйозно. Тож за два роки, що вони були разом, жодного разу не дала чоловікові приводів думати про себе погано. Навпаки, через набуту в попередньому житті звичку уважно слухати й давати слушні поради, стала посвяченою не лише у справи Богдановича, а й загалом – у життя й окремі тонкощі й нюанси впливових львів’ян. Включно з президентом міста, якого вона після чоловікової смерті й використала для самозахисту.
Варто було натякнути йому незабаром після похорону – Густав Богданович має приватну картотеку, де зібрані не надто придатні для оприлюднення таємниці важливих персон, і чутка швидко розлетілася по потрібних вухах. Чоловік мав казенне помешкання, не залишив по собі великого спадку й пишався, бо вважав це ознакою чесного поліцейського й загалом державного службовця. Натомість Магда лишилася без засобів для існування й без даху над головою: її з вибаченнями попередили, що квартиру доведеться залишати. Але вона знала: колись так станеться, хай Богданович проживе з нею десять чи навіть двадцять років – скільки здоров’я дозволить. Тож прорахувала все наперед і тепер почала діяти.
Блеф удався. Знайшлися люди, котрі допомогли розмістити не такі великі, але й не надто маленькі гроші пана Богдановича у банк під вигідний відсоток. З казенного помешкання Магда перебралася в апартаменти готелю «Жорж», і плату з неї брали тут дуже символічну. Вона дозволяла собі наймати покоївку, крутилася в вищому світі, й час від часу їй пропонували ввійти до якогось фонду, міняючи участь Магди Богданович на грошову винагороду, котра збільшувала банківський рахунок. По суті, кілька наступних років вона була на утриманні багатих та впливових мешканців Львова, бо грала на їхніх страхах бути викритими. У чому – Бог його знає, але кожна така особа напевне мала за душею якийсь грішок.
Звісно, Магда не збиралася гратися так усе життя. Вона шукала й знайшла чоловіка, якого змогла полюбити й з яким збиралася побратися, уже планувала мати дітей. Інженер Адам Вишневський освідчився їй, до весілля лишався крок.
Та потім з’явився Климентій Кошовий, після чого Адась раптово зібрався й поїхав зі Львова,
