німецькі політики відверто виступають за будівництво чергового російського проекту «Північний потік – 2»,[81] незважаючи на позицію інших країн,[82] а надання Єврокомісією дозволу Газпрому фактично монопольно використовувати газопровід OPAL навіть суперечить своїм же зобов’язанням перед третіми сторонами і, зокрема, перед Україною.[83]
Конкуренти Газпрому обстоювали альтернативні маршрути. Такими проектами стали спочатку Nabucco, а потім Трансанатолійський газопровід (TANAP). Конкуренція цих проектів була досить гострою, однак особливо слід виділити дії Росії.
Проект Nabucco був ініційований у 2002 р., він поєднував шість європейських компаній з однаковою часткою акцій. Проект мав на меті забезпечити постачання природного газу з Каспійського регіону, передусім з Азербайджану, Туркменістану, а також, за визначених умов, – з Ірану, обсягом понад 30 млрд куб. м на рік. Nabucco підтримували ЄС та США.[84]
Німецька RWE взяла на себе роль локомотива реалізації проекту Nabucco. Однак контрактних угод щодо обсягів газу з Азербайджаном та Туркменістаном вона укласти не змогла і вийшла з боротьби. Перемогу отримав ініційований Азербайджаном і Туреччиною (власниками газу та ринку споживачів) та енергетичними компаніями BP й Statoil (виконавцями проекту та власниками ресурсів газу та частки ринку)[85] TANAP. Ці гравці поєднали кілька розрізнених проектів в один великий та продовжили його до інших центрів газоспоживання/газорозподілення у ЄС, зокрема через поєднання з проектом ТАР (газопровід із Греції до Італії).
Ці проекти фактично відобразили «битву за Грецію», яка на той час могла стати основним актором південно-східної Європи з питань підтримки/блокування газотранспортних маршрутів.[86] Для успіху проекту TANAP – ТАР державна азербайджанська компанія SOCAR подала заявку на приватизацію грецького оператора газотранспортної системи (DESFA). У боротьбу за ці ж активи, які уряд Греції (партія «Сіріза») у рамках реалізації антикризових заходів у 2012 р. був змушений продавати на вимогу кредиторів, вступили і російські компанії.
Цікавим є набір інструментів, який застосовувався у боротьбі, а саме: кілька візитів міністра закордонних справ Росії С. Лаврова до Афін, де обговорювалися питання приватизації газових активів Греції,[87] візити грецьких високопосадовців до Москви та керівництва Газпрому до Греції,[88] відставка голови приватизаційного відомства Греції[89] та відкриття проти нього кримінальної справи за зловживання.[90]
Після тривалої та контроверсійної боротьби російські Газпром та «Синтез», які спочатку запропонували найбільшу ціну за активи, неочікувано відмовилися від їх купівлі, а переможцем конкурсу з продажу DESFA став азербайджанський SOCAR.
Участь компанії «Синтез» у приватизаційному процесі демонструє гнучкість
Слід узяти до уваги також боротьбу за вихід на європейські ринки природного газу із джерел неросійського походження, передусім Каспійського регіону та нещодавно відкритих родовищ Близького Сходу (Ізраїлю та Кіпру). За оцінками, у Середземному морі на південь від Кіпру можуть знаходитися запаси газу обсягом 1,53,5 трлн куб. м. Ізраїль, Кіпр та Греція опрацьовували можливість реалізації проекту побудови підводного газопроводу для транспортування газу на європейські ринки з ізраїльських та кіпрських родовищ через територію острова Кріт і континентальною Грецією (газопровід Ізраїль – Кіпр – Греція – Європа).
