заповітом поета. Слова «Можна все на світі вибирати, сину, / Вибрати не можна тільки Батьківщину» викарбувані на надгробку Симоненка в Черкасах. Друга частина цього твору, починаючи зі слів «Виростеш ти сину…», покладена на музику А. Пашкевичем, стала популярною піснею. Успіх цього твору зумовлений його загальним настроєвим ладом, таким близьким і зрозумілим кожному українцеві. Молода матір, заколисуючи сина, провіщає його майбутню долю. Вона знає, що на нього чекає великий світ, дружба і любов, свідома вона й того, що ростить захисника, який боронитиме свій край, а якщо трапиться непоправне, то мати впевнена – рідна земля візьме біль її сина собі. Її єдина порада дитині – не забувати, що матір та батьківщину не вибирають.
Піснею стала ще одна поезія Симоненка, лейтмотив якої – цінність і унікальності кожного людського життя. Поет закликає всіх людей пам’ятати, що їхнє життя унікальне, бо воно більше ніколи не повториться:
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Ці слова звучать як заклик: не розгуби, не змарнуй днів свого життя, живи і дій, твори, люби, помиляйся, але не бійся жити, бо відкласти життя на потім неможливо. Поет стверджує: кожна людина – неповторна, її невід’ємне право – свобода, ніхто і ніколи не має права зневажати гідність людини. До речі, людська гідність ставилась Симоненком понад усе, про це він напише в своєму «Щоденнику»: «Втрата мужності – це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям». Поет мудро радить не втрачати мужності, честі, самоповаги, шанувати ближнього, бути й лишатися в усьому і скрізь Людиною.
В інтерв’ю на радіо одразу ж по виході збірки «Тиша і грім» Симоненко скаже: «Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть». Підтвердженням життєвого кредо поета стануть слова з його вірша:
Люди – прекрасні.
Земля – мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
У них відбилась краса і мудрість душі митця, який тонко відчував життя.
Любов до рідної землі і суворий осуд репресивної політики влади щодо українців – визначальні мотиви лірики Симоненка, які демонструють нам лише одну грань таланту поета. У збірці «Тиша і грім» є однойменний цикл, що складається з дев’яти поезій, які передають різні настрої, порухи і стани душі ліричного героя, серед яких переважає один – закоханості. Він підносить людину над буденністю, спонукає робити добро, дає наснагу для творчості, ушляхетнює душу. Перед нами розкривається ще одна грань Симоненкового таланту – вміння любити, яка блискуче і неповторно реалізувалась в інтимній ліриці.
Романтична вдача митця змушує його вірити у велике і справжнє кохання, що зустрічається один раз і на все життя. Він знає, що любов необхідна людині, як сонце і повітря, бо без неї і життя не життя.
