style="font-size:15px;"> – Якби ви, пане, заявилися сюди так років із десять чи п’ятнадцять тому, вам легко було б вступити в будь-яку справу. Тут і газові спілки засновували – їх прибрали до рук ті спритники Отвей і Аперсон, – тут і конку тоді проводили. Я сам напоумив Еді Паркінсона взятися за будівництво лінії на Північній Стейт-стрит, довів йому, що на ній можна купу грошей заробити. Він мені пообіцяв тоді пачку акціїв, якщо справа вигорить, та так нічого і не дав. Я, втім, на це й не сподівався, – розсудливо додав він і покосився на Ковпервуда. – Я – стріляний горобець, мене на полові не проведеш. А тепер і його самого звідти витіснили. Зграя Майкла та Кеннеді обдерла його, як липку. Так, рочків десять-п’ятнадцять тому можна було хутко конку до рук прибрати. А зараз і думати годі. Зараз акції продаються по сто шістдесят доларів кожна. Ось так, паничу!
Френк люб’язно посміхнувся.
– Одразу видно, пане Лафлін, що ви вже давно на біржі Чикаґо. Ви добре обізнані навіть про те, що тут відбувалося десятки років тому.
– Зі самого тисяча вісімсот п’ятдесят другого року, пане, – відказав старий.
Густе жорстке волосся стирчало у нього над чолом на зразок півнячого гребеня. Довге та гостре підборіддя сильно видавалося вперед назустріч великому з горбинкою носу. Вилиці різко виступали над запалими та жовтими, як пергамент, щоками. А очі були пильні та пронизливі, як у рисі.
– Чесно кажучи, пане Лафлін, – вів далі Ковпервуд, – головна мета мого приїзду в Чикаґо – підшукати собі компаньйона. Я сам займаюся банківськими та маклерським операціями на Сході. У мене є власна фірма в Філадельфії, я – член нью-йоркської та філадельфійської фондових бірж. Є у мене певні справи і в Фарґо. Будь-яка банкірська контора дасть вам вичерпну інформацію про мене. Ви – член тутешньої Торгової палати і, цілком імовірно, ведете операції на нью-йоркській і філадельфійській біржах. Нова фірма, якщо тільки забажаєте увійти зі мною в спілку, могла б займатися всім цим тут, безпосередньо на місці. У Чикаґо я – людина нова, але маю певний капітал і взагалі думаю тут облаштуватися. Не погодитеся ви стати моїм партнером? Ми, мабуть, уживемося в одній конторі, як гадаєте?
Коли Ковпервуд хотів комусь сподобатися, він мав звичку поєднувати долоні та постукувати кінчиками пальців один об інший. При цьому чоловік усміхався, точніше сказати, сяяв усмішкою – стільки тепла й напускної приязні світилося в його очах.
А Пітер Лафлін на старість почав перейматися своєю самотністю і дуже бажав, аби хтось прийшов до нього з такою пропозицією. Так і не зважившись довірити жодній жінці турботу про свою настільки своєрідну персону, він залишився неодруженим. Жінок він не розумів, усі його взаємини з ними обмежувалися ницою та жалюгідною розпустою, що купується за гроші. А на такі витрати Лафлін ніколи не був особливо щедрим. Жив він у західній частині міста на Гаррісон-стрит, займав три крихітні кімнатки і, траплялося, сам варив собі їсти. Єдиним його другом і товаришем був маленький спанієль, невибаглива
