розвитку, маркетингу, соціальної епідеміології та розглянув їх під таким кутом, що далекі ідеї поєднались одна з одною… Оригінальний довідник…
Річард Лакайо, Time
Наголос у книзі Гладуелла зроблено на тому, що на перший погляд малі жести можуть мати дивовижно великі та швидкі наслідки… «Поворотний момент» може стати впливовим текстом для політичних активістів.
Тімоті Ноа, Washington Monthly
Стильна та оптимістична книга «Поворотний момент» схожа на ідею, яку описує: елегантна, але сповнена соціальної потужності. Книга для будь-кого, кому цікаво, як працює суспільство і як ми можемо зробити його кращим.
Джордж Стефанопулос
Поворотниий момент
Моїм батькам – Джойс і Ґрехему Гладуеллам
Вступ
Для Hush Puppies (класичних американських замшевих черевиків на легкій гумовій підошві) поворотний момент припав на кінець 1994 – початок 1995 року. До того часу бренд був майже мертвим. Продавалося лише до 30 тисяч пар на рік, здебільшого в глухих райончиках і в маленьких сімейних крамницях. Wolverine, компанія-виробник Hush Puppies, планувала поступово припинити виробництво цих черевиків, які прославили компанію. Та сталося дивне. Під час фотосесії двоє керівників Hush Puppies, Овен Бакстер та Джеффрі Льюїс, зустріли стиліста з Нью-Йорка, який розповів їм, що класичні Hush Puppies раптом стали модними в центральному Мангеттені[1]. «Нам розповіли, – згадує Бакстер, – що у Ґрінвіч-Віллідж[2], у Сохо[3] з’явилися магазини, у яких перепродають наші черевики. Люди йдуть до сімейних крамничок, маленьких магазинів, де їх досі продають, і скуповують їх». Спочатку Бакстер та Льюїс були ошелешені. Вони не розуміли, чому повернувся попит на черевики, які, безсумнівно, вийшли з моди. «Нам сказали, що їх узуває сам Айзек Мізрахі[4], – каже Льюїс. – Думаю, варто сказати, що в той час ми не мали жодного уявлення, хто такий Айзек Мізрахі».
Восени 1995 року події почали розвиватися стрімко. Спочатку до компанії звернувся дизайнер Джон Бартлетт. Він хотів використати Hush Puppies у своїй весняній колекції. Потім зателефонувала Анна Суї[5], ще одна модельєрка з Мангеттену, яка теж хотіла використати черевики у своєму показі. У Лос-Анджелесі дизайнер Джоел Фітцджеральд встановив семиметрового надувного пса-басета – символ бренда Hush Puppies – на даху своєї крамниці в Голлівуді й повитягав усе з сусідньої арт-галереї, щоб перетворити її на фірмовий магазин Hush Puppies. Поки він фарбував стіни та прибивав полиці, туди зайшов актор Пі-Ві Герман[6], який попросив кілька пар черевиків. «Ще справжньої реклами не було – тільки з вуст у вуста», – згадує Фітцджеральд.
1995 року компанія продала 450 тисяч пар класичних Hush Puppies. Наступного року – учетверо більше, за рік – іще більше, і так аж доки Hush Puppies знову не стали обов’язковим елементом гардеробу молодих американських чоловіків. 1996 року, під час урочистої вечері Ради дизайнерів-модельєрів у Лінкольн-центрі[7], Hush Puppies отримали нагороду як найкращий аксесуар. Президент фірми стояв
Мангеттен – один із п’яти округів міста Нью-Йорк, є діловим і культурним центром міста. (
Ґрінвіч-Віллідж – район у Нижньому Мангеттені, відомий як мистецький та богемний центр міста.
Сохо – район у Нижньому Мангеттені, у якому розташовані мистецькі галереї та майстерні художників, а також магазини.
Айзек Мізрахі (нар. 1961 р.) – американський модельєр, мешкає в Нью-Йорку.
Анна Суї (нар. 1964 р.) – американська модельєрка.
Пі-Ві Герман – комедійний персонаж у виконанні американського комедійного актора Пола Рубенса.
Лінкольн-центр – комплекс будівель у Мангеттені, у яких розташовані всесвітньовідомі культурні заклади, серед яких Нью-Йоркська філармонія, Метрополітен-опера та Балет Нью-Йорка.
