прийшло чітке розуміння найбільшого інстинкту з усіх, що говорив йому: ти піймав здобич, тож віднині вже не дармоїд, не трутень у дивовижному світі дикої природи, а її повноправний член.
Півгодини потому Сіра Вовчиця пішла по його сліду. За цей час Барі уже пошматував сойку й порозкидав кругом її пір’я. Бучно-веселе цуценя з покривавленим носиком лежало поряд зі своєю здобиччю. Сіра Вовчиця швидко зрозуміла, що тут недавно відбулося, і радісно почала його пестити. Коли вони поверталися до вітролому, Барі ніс у щелепах те, що лишилося від сойки.
Віднині полювання стало головною пристрастю в житті щеняти. Якщо він не дрімав на сонці вдень чи під вітроломом уночі, то неодмінно шукав живих істот, щоб їх знищити. Барі перевів цілу родину виточних мишей. Просто було ловити й дрібних пташок – він уполював трьох. Аж от настав і час відчути гіркоту першої поразки. Сталося це, коли малий стрівся з відчайдухом-горностаєм. Невдача, що спіткала його з маленьким білим лісовим розбійником, на кілька днів охолодила бойовий запал. Такою була його перша велика наука: у світі, де, крім нього, існують й інші м’ясоїди, природою влаштовано так, що одне хиже ікло не повинне полювати на інше. Багато речей він пізнав, багато затямив. Інстинктивно Барі уникав їжатця, хоч торкнутися його голок не довелося. Одного дня, через два тижні після бою з горностаєм, йому трапилась ілька. Обидвоє вони були в пошуках їжі, а як поряд потенційної здобичі не було, то й не було за що боротися. Так вони й розійшлися, кожен пішовши своєю дорогою.
Усе далі й далі наважувався віддалятися Барі від вітролому, завжди йдучи вздовж струмка. Іноді він пропадав на декілька годин. Спершу Сіра Вовчиця непокоїлася, коли малюка не було поруч. Однак із ним вона ходила рідко, а за деякий час і зовсім перестала турбуватись – природа швидко зробила своє. Тепер уже неспокійним був Казан: настали місячні ночі, і в ньому все більше й більше прокидалася жага вдаритись у мандри. Сіра Вовчиця й собі почала відчувати дивну тугу за кочуванням, коли вони з Казаном топтали неблизький світ.
І от настав день, коли Барі пішов у своє найдовше полювання. За півмилі від лігва він убив свого першого зайця. Вовченя не відходило від здобичі до самого вечора. На обрії зійшов великий золотий владар нічного неба, затопивши у своєму сяйві ліс, рівнини й гірські хребти. Кругом стало світло, майже як удень. Це була славна ніч. Барі, угледівши місяць, залишив свою здобич і попрямував у протилежний від вітролому бік.
Усю ніч Сіра Вовчиця з нетерпінням чекала сина. І коли нарешті місяць почав запливати за ліс на південному заході, вона сіла, закинувши сліпе обличчя до неба, й уперше після народження Барі заквилила. Природа заграла й у ній. Барі чув виття матері, та відповідати не став. Перед ним був увесь світ, нове життя, а з домом він попрощався назавжди.
Роздiл XIX
Загарбники
Настала та преславна пора, коли весна розминається
