у Риль розколювалася, в роті пересохло, тіло трусило від ознобу. У ступні від підлоги впивалися крижані голки холоду, пронизуючи тіло наскрізь, змушуючи зуби вистукувати ритмічну дріб. «Так і є, захворіла», – з прикрістю констатувала вона. Але про хвороби доведеться забути, не час для слабкості і, на жаль, не до лікування.
Не відразу затуманена хворобою свідомість звернула увагу на тишу, що панує на підводному човні. Не гуділи двигуни, не скрипіла обшивка під вагою товщі води, не стукали черевики матросів, що носяться по коридорах. Підлога під ногами поводилася напрочуд сумирно. «Чи не припливли ми кудись?», – здогадалася дівчина.
Старпом привів її все в ту ж кают-компанію. За круглим столом на самоті сидів капітан і переглядав якісь папери.
– А ось і наша люба гостя, – радо посміхнувся він, ніби зустрів свою найближчу і найулюбленішу родичку. Така зміна в поведінці капітана не могла не насторожувати. Хоча вчора Аскерт поставився до неї без неприязні, але й особливої привітності не виявив.
– І вам доброго ранку, – ввічливо привітала його Риль.
– А ось тут ти не маєш рації. Хе-хе. Уже далеко не ранок. Добрі люди пообідати встигли, поки ти спала. І не тільки пообідати. Думаю, тебе порадує новина, що принцесу знайшли і звільнили сьогодні на світанку. Через пару днів вона повернеться до палацу. Живою і майже неушкодженою. Ну, це нічого, наші лікарі її вмить підлатають.
– Рада за неї і вашого короля, – сухо привітала капітана Риль. Холод від підлоги піднімався по ногах, а в очах починала згущатися темрява.
– Як ти себе почуваєш? – зауважив її стан капітан.
– Нормально, бувало й гірше, – спробувала посміхнутися.
– А ну ж, – чомусь їй не повірили. Капітан підійшов, доторкнувся долонею до лоба. – Та ти вся гориш. Тримай, – він узяв з крісла благенький плед і накинув на плечі дівчини. – Боюся, твоє лікування доведеться відкласти. Король наказав доставити тебе до палацу. Зате після аудієнції обіцяю: найкращі лікарі в палаці тебе швидко на ноги поставлять.
Зовні яскраво світило сонце. Ледве помітний бриз був холоднуватим для літа. «І тут теж весна», – із задоволенням подумала Риль. Що більше збігів з рідним світом, тим ближче він розташований по зв'язці, тим більше шансів, що її знайдуть і вона повернеться додому.
Глава 3
По набережній пробігла широка тінь, на долі секунди закривши сонце. Риль підняла голову. Три гігантських крилатих силуети ширяли над містом.
– Дракони! – Риль в захопленні простежила поглядом, як трійця повільно заходила на розворот над морем. Н-да, ілюстрації в підручниках та картини в галереї не могли передати і сотої частки грізної величі господарів повітряних просторів.
– Прилетіли на нашу голову, корови літаючі, – ані захоплення, ані добрих почуттів до драконів капітан явно не відчував. – Посольство надіслати надумали. Мізки у когось з них заклинило або хвіст прищемило? До сьогоднішнього ранку в нашу
