для розваги – це набагато серйозніша річ. Треба вміти керувати своїми напівсвідомими творчими імпульсами та розшаровувати уяву, а робити це одночасно – надзвичайно важко. Професійні сновидці є одночасно найбільш організованими та непередбачуваними митцями. Такого можна порівняти з майстром, який створює тендітну павутину роздумів. Не те, що більшість із нас – безпосередні та незграбні, або як оці семеро.
Серед них лише Ріплі володіла задатками цього особливого потенціалу. У неї були проблиски вродженого сновидця і більш яскрава уява, аніж у її напарників.
Але їй бракувало справжнього натхнення та зрілості думок, притаманної професійним сновидцям.
Вона була чудовою комірницею, могла добре сортувати коробки А у камері збереження Б або звіряти декларації. Але в сховищі її думок коївся повний безлад, і її «файлова система» постійно давала збої: надії та страхи, роздуми та незакінчені образи хаотично гасали відсіками її розуму.
Ворент-офіцер[1] Ріплі мала б краще себе контролювати. Химерні думки, які ще не встигли сформуватися і спали, чекаючи, поки їх розбудять, перебували поза межами її свідомості. Трішки більше зусиль та самоусвідомлення – і з Ріплі вийшов би професійний сновидець, принаймні так вона іноді вважала.
Що ж до капітана Далласа, він був досить лінькуватим, хоча й найорганізованішим членом екіпажу. У нього була непогана уява. Доказом цього слугувала його борода, оскільки усі, окрім нього, поголилися перед тим, як увійти до морозильної камери. Як пояснював капітан Даллас, відповідаючи на численні питання його напарників, це було частиною його особистості. Він би швидше пожертвував будь-яким органом, але не своєю видатною бородою. Даллас керував двома кораблями: міжзоряним буксиром «Ностромо» та своїм тілом. Обидва з них будуть живі-здорові як у режимі сну, так і в активному стані.
Отже, капітан Даллас був хорошим керівником і володів дещицею уяви. Але щоб стати професійним сновидцем, цієї дещиці було замало, а це ніяк не компенсуєш непомірною кількістю організаторського хисту. Тому з Далласа був такий же сновидець, як і з Ріплі.
Кейн не так добре міг контролювати свої думки та дії, як Даллас, і йому бракувало уяви. Він був хорошим старшим помічником, але ніколи б не став капітаном: для цього потрібен певний рівень енергійності та командні навички, а Кейн цього не мав. Його думки були досить туманними й нечіткими, на відміну від думок Далласа; Кейн був слабкою тінню та глухим відлунням капітана. Утім, це не робило його менш симпатичним. Але професійне сновидіння вимагає багато додаткової енергії, у Кейна ж її ледь вистачало на повсякденне життя.
Сни Паркера не були образливими, але були менш ідилічними, аніж у Кейна. У них не було ані тіні фантазії. Вони були надто спеціалізованими, і рідко коли в них з’являлися люди. Втім, чого можна очікувати від борт-інженера?
Його сни були досить прямолінійними і – іноді – бридкими. Коли Паркер не спав, то ретельно приховував усе це. Лише іноді він давав волю почуттям, коли гнівався або був роздратований. Паркер приховував майже весь той бруд та презирство, які проростали в глибинах його душі. Його напарники нічого не знали про те, що булькотіло та настоювалося під маскою чистої оболонки Паркера.
Ламберт не стільки бачила сни, скільки надихала інших, котрим у снах являлася. Під час гіперсну її невтомні думки були переповнені внутрішніми схемами та факторами робочого навантаження, збалансованих результатами розрахунків кількості палива. Іноді фантазії Ламберт пробивалися до її структур сну, але не настільки, щоб вразити її саму, як інших.
Паркер та Бретт часто уявляли, як їхні системи з’єднаються з її власною. Якби Ламберт колись дізналася їхні мрії про фактори навантаження та просторові суміщення, то сильно б розлютилася. Тому Паркер і Бретт тримали такі заборонені думки при собі, надійно заховавши їх у свої мрії та сни, щоб не злити Ламберт: це було б зайвим, бо як штурман «Ностромо» вона відповідала за те, аби безпечно доставити їх усіх додому, а це було найочікуванішим і найжаданішим контактом, який можна лише уявити.
Бретт значився в списку як інженер-технік. Це свідчило про те, що, хоча він був таким же розумним і кмітливими, як і Паркер, але йому бракувало солідності. Ці два чоловіки були дивною парою. Стороннім людям здавалося, що між ними немає нічого спільного, але вони без проблем співіснували й працювали разом. Запорукою їх дружби та співпраці було те, що Бретт ніколи не ліз Паркерові в душу. Технік був незворушним і флегматичним у своєму світогляді та судженнях, у той час як Паркер виділявся балакучістю та мінливою вдачею. Останній міг годинами нарікати через несправність якогось із мікрочипів, клянучи весь родовід цієї мікросхеми аж до ґрунту, в якому вперше було видобуто рідкісні копалини для її виробництва, у той час як Бретт спокійно міг зазначити: «Добре». У нього одне слово було більше, аніж просто вираз думки: завдяки цьому слову він самостверджувався. Для Бретта мовчання було формою спілкування, а балакучість він розцінював як щось ненормальне.
Нарешті,
Звання між унтер-офіцером та офіцером у ВМС США та береговій охороні. (
