сховатися. Ваня покрутив головою. Chert vozmi. Якщо йому чогось і бракувало, то саме цього випадку з Нешем.
– Хіба можна було провести розвідку гірше? – лютував Єгоров. Перед своїми підлеглими він зазвичай злегка грав. – Ясне діло, що цей малий гівнюк Неш зустрічався минулої ночі зі своїм джерелом. Як йому вдалося уникати нас більш ніж дванадцять годин? Якою була головна мета розвідки в цьому районі?
– Здається, вони шукали чеченців, які збувають наркотики. Хтозна, чим зараз займається ФСБ, – сказав Зюганов. – Той район – то клята діра.
– А та аварія? Що то було?
– Важко сказати. Вони заявляють, що загнали в кут чеченця, і кажуть, що він був озброєний. Важко віриться. Можливо, вони надто захопилися переслідуванням.
– Kolkhozniki. Селюки, і ті краще б упоралися. Я попіклуюся, щоб директор повідомив про це президента наступного понеділка. Не можна, щоб здоров’ю закордонних дипломатів завдавали шкоди, навіть якщо вони зустрічаються з російськими зрадниками, – сказав Єгоров, фиркнувши. – Якщо таке трапиться ще раз, ФБР почне нападати на наших агентів у Джорджтауні.
– На своєму рівні я також передам повідомлення, генерале. Групи розвідки його чудово зрозуміють, особливо, коли дозволите, якщо додати кілька років katorga.
Єгоров байдуже поглянув на завідувача відділу контррозвідки, примітивши, з яким смакуванням він вжив ще царський термін ГУЛАГу. Господи. Олексій Зюганов був дрібним та невиразним, з пласким, мов сковорідка, обличчям та великими вухами. Зуби, натикані, мов тин, та постійна посмішка доповнювали його луб’янський образ. Та все ж Зюганов працював ретельно, злорадний приспішник, якого завжди є куди приставити.
– Можна критикувати ФСБ, та кажу вам, цей американець зустрічається з якоюсь шишкою. І ті ідіоти просто його проґавили, я впевнений.
Єгоров кинув рапорт йому на стіл.
– Отож. Ти здогадуєшся, якою буде твоя робота віднині? – Він зробив паузу. – З’ясуй. Хто. Це. Такий.
Кожне слово він відстукав по столу своїм товстим пальцем.
– Я хочу, щоб голову цього зрадника принесли в кошику.
– Це буде нашим пріоритетом, – сказав Зюганов, розуміючи, що без зачіпок, не отримавши наводки від крота з ЦРУ або ж не вловивши чогось на вулицях, їм лишатиметься тільки чекати. У цей час він може зайнятися кількома розслідуваннями, провести допит, аби не гуляти.
Єгоров ще раз поглянув на звіт про спостереження – даремна праця. Єдиним підтвердженим фактом була ідентифікація Натеніеля Неша на вході до посольства. Жодної наводки чи опису кого-небудь іншого. Водій однієї з машин спостереження (його фотографія з пластиром над лівим оком додавалася до звіту як свідчення про випадок у провулку) упізнав Неша, як і міліціонер на вході до корпусу американського посольства.
«Або пан, або пропав», – подумав Єгоров. Яскрава шпигунська справа,
