записка для бійців Руху Опору). Окупанти так і не втямили, як Рух Опору налагодив зв’язок, і це їх страшенно дратувало. Облави в місті проводилися дедалі частіше…
А потім поширилася чутка, що збитий англійський пілот живий і ховається в лісі. Баронеса ван Хеемстра та її юна дочка не могли залишитися осторонь.
Якось, віднісши передачу цьому пілотові, дорогою додому Одрі наразилася на німецький патруль. На щастя, в руках вона тримала букетик квітів. Схилившись у балетному поклоні, дівчинка простягнула букетик солдатам, мило всміхнулася і пішла далі. Від страху в неї ледь не підкосилися ноги.
Опір окупантам зростав, дедалі більше поїздів летіли під укіс, дедалі частіше страйкували залізничники. Звісно, гітлерівці жорстоко розправлялися з тими, хто потрапляв до їхніх лап, облави завершувалися розстрілами кожного десятого спійманого жителя міста. Так загинув дядько Одрі.
А потім німці заборонили постачання провізії до Арнема, і для містян настали тяжкі часи. Люди відносили речі в сусідні села й обмінювали їх на хліб і картоплю, та невдовзі закінчилися й речі… Почався голод. Ноги Одрі розпухли, а сил не вистачало не лишень на танці – бігати вулицями було несила.
Одрі придумала власний спосіб боротися з голодом: дівчина навіювала собі, що їжа – це щось огидне, і що вона мусить з’їсти лишень крапелиночку, щоб не померти від виснаження. А ще потрібно більше спати, однаково несила щось робити.
Та згодом їх вигнали навіть із міста.
Коли союзники завдали удару, німецькі війська чинили в ньому запеклий опір. Їм страшенно заважали жителі Арнема, тому посеред зими літніх людей, жінок і дітей (чоловіків у місті вже майже не було) просто викинули геть. Одрі з мамою зуміли добратися до будинку її дідуся у Вельпо і принаймні мали дах над головою.
Був дах, але під тим дахом нічого їсти. Не залежались навіть колекційні цибулини тюльпанів, залишені на зиму в льоху.
Якби баронеса ван Хеемстра жила тільки з дочкою, цього, можливо, вистачило б до весни, та хіба можна не пустити до будинку тих, хто зовсім не має даху над головою?
Коли не залишилося зовсім нічого, Одрі раптом згадала, що в їхньому будинку в Арнемі є захований мішечок з сухарями – його забули в поспіху. Дівчинка переконала матір дозволити сходити в місто по ці сухарі.
Небезпечно? Звісно, можна потрапити під облаву, тоді її забрали б на копання окопів, що для ослабленої голодом Одрі означало б смерть. Або потрапити під обстріл… Але вона пішла.
Сухарів не знайшла – їх з’їли щури, але в розбитій булочній знайшлися дві черстві булки і пара яблук. Це був подарунок! Ховаючись від патруля, Одрі мусила спуститися в льох, де на неї чигала ціла щуряча зграя, яка теж не відмовилася б від сухарів із яблуками. Дівчинка не могла віддати свій скарб, тож зрештою зазнала численних щурячих укусів і захворіла на жовтяницю.
Коли вона нарешті дісталася Вельпо і принесла булки з яблуками, мама вжахнулася від жовтого кольору шкіри своєї дочки.
Звісно,
