мрій. Він вабив Старлінг.
Верджерам вистачило здорового глузду, щоб лишити будинок у первинному стані, за винятком одного доповнення, якого Старлінг поки не бачила, – сучасне крило, що стирчить зі східного боку фасаду, мов додаткова кінцівка, яку приладнали в результаті гротескного медичного експерименту.
Старлінг припаркувалася під центральним портиком. Коли двигун замовк, вона розчула власне дихання. У дзеркальці помітила силует, що наближався верхи. Копита вже цокотіли по асфальту біля машини, коли Старлінг вибралася назовні.
Широкоплеча людина з коротким білявим волоссям зісковзнула з сідла й, не глянувши на конюха, передала йому вудила.
– Відведи його назад, – мовив вершник глибоким, хрипким голосом. – Я Марґо Верджер.
Зблизька вершник виявився жінкою, яка випростала вперед руку, взагалі не згинаючи. Очевидно, що Марґо Верджер була бодібілдеркою. Сітчасту теніску під жилавою шиєю напинали масивні плечі й руки. Очі сухо зблискували й здавалися подразненими, наче вона страждала на брак сліз. На Марґо були саржеві бриджі для їзди верхи й чоботи без шпор.
– Що це ви водите? – спитала вона. – Старий «мустанг»?
– Вісімдесят восьмий.
– Пʼятилітровий? Він наче сів навпочіпки над колесами.
– Так. Це «роуш мустанг».
– Вам подобається?
– Дуже.
– Скільки витискає на максимумі?
– Не знаю. Думаю, достатньо.
– Боїтеся його?
– Шаную. Користуюся з повагою, скажімо так, – відповіла Старлінг.
– Знаєте щось про нього чи просто так купили?
– Знала достатньо, аби купити на крутому аукціоні, щойно побачила, яка то машина. Згодом дізналася більше.
– Як гадаєте, він переможе мій «порше»?
– Залежить від того, який саме «порше». Міс Верджер, мені треба поговорити з вашим братом.
– Його домиють хвилин за п’ять. Можна вирушати. Саржеві бриджі свистіли на великих стегнах Марґо Верджер, поки та здіймалася сходами. Тонке світле волосся настільки зріділо, що Старлінг замислилась, чи не приймає Марґо стероїди й чи не доводиться їй ховати клітор під липкою стрічкою.
Для Старлінг, яка більшу частину дитинства провела в лютеранському притулку, цей будинок скидався на музей – з просторими кімнатами, пофарбованими сволоками над головою та стінами, на яких висіли портрети гордовитих мертвих людей. На сходових майданчиках стояли китайські статуетки клуазоне, коридори застилали довгі марокканські доріжки.
Різка зміна стилю починається з новим крилом Верджерового маєтку. До сучасної функціональної будівлі можна потрапити крізь двійчасті двері з матованим склом, які погано вписуються в склепінчастий коридор.
Марґо Верджер зупинилася біля дверей. Кинула на Старлінг блискучий, подразнений погляд.
