У 1571 році воно належало овруцькому замку і жило в ньому п’ятеро бояр.
Нащадками Івана, сина Артемія, були Яків, Фелікс і Іван (Ян). Тут розпочинаються три основні родові гілки Малевичів, маєтки яких знаходилися на північ від Волині в околицях Ковеля, передусім в селі Дроздні (Дрожні). Перед тим місцем проживання Малевичів мало бути село Глубочинь, де вони володіли землею зі 107 селянськими душами. Її продали у 1760 році. На жаль, село Глубочинь не зафіксовано в відомих мені джерелах. Навпаки, Дроздне – то давнє поселення, що виступає в актах від ХVІ ст., відоме також під назвою Дрозди, Дроздяни. В написаних російською архівах виступає як Дрозне. Знаходилося у Ковельському повіті, волості Любитів. «У ХVІ ст., – читаємо у географічному словнику, – цим селом Дрозденьцем володіли заможні поміщики Луцького повіту». Іван Дрозденьській з «Дроздян» згадується в рапорті Луцького замку 1545 року. Наприкінці ХVІІІ ст. ми зустрічаємо там кілька володарів: більшою частиною володів Діонісій Огоньчик Дубецький, бургграф Володимирського замку. Бургграф Володимирський був першим керівником (маршалком) Ковельського повіту після розділу Польщі. Під його гостинним дахом в Дроздні, читаємо у географічному словнику, «збиралося велике коло вихідців з Франції, у дні великої Революції ‹…›. Серед власників Дроздні бачимо Рачинських, єдиних з нащадків після Кондзелі, володимирського бургомістра ‹…› Сьогодні то маєток, де буває багато відвідувачів, що належить кільком володарям і містить 1810 десятин ґрунту. Селяни, 695 душ, мають 118 селянських дворів, 1667 десятин землі. Ґрунт землі складається з карбонатного ґрунту і чорнозему на мергельній основі. Розмова русинська».
У цілому в кожному поколінні Малевичів зустрічаємо передусім греко-католицьких і католицьких, а також православних духівників. Багато служило в війську, часами серед Малевичів ті, хто обіймав урядові посади службовців. У середині ХІХ ст. Лукаш, син Стефана, був титулярним радником, а його син Олександр – службовцем у Віленському посаді, а потім – надвірним радником. В першій генерації нащадків Яна Яків був ксьондзом, не виключаємо, що і греко-католицьким, в Дроздні, на котрого було зроблено кілька дарчих на землі, оформлених в ковельських судах. В наступній генерації, на переломі ХVІІІ і ХІХ ст., Василь, син Івана (Яна), був луцьким каноніком кафедрального греко-католицького костьолу в Кашогродському деканаті (Кашовка у Ковельському повіті), а його брат Ян – приходським ксьондзом костьолу в Буліні. Два покоління пізніше католицьким викарієм у костьолі Божої Матері у Краснополі у Житомирському повіті буде Лукіан, син Антонія. Серед військових варто відмітити Івана Івановича, який у 1790 році був призначений Станіславом Августом капітаном артилерії, а син Антонія Титус буде в 1750-х роках офіцером піхотного полку. Сина Яна Марцелія нагородили бронзовою медаллю, заснованою Олександром І для увічнення війни 1812 року «як знак на віки, що предки мали заслуги перед вітчизною».
З нащадками
