будете скарб находити,то будемо з вами пополам скарб ділити,
тоді будемо з вами за рідного брата жити.
Ступайте, тут вам дорога одна до самого дна».[34]
Козаки ж у цих творах представлені як славні молодці, котрі легко перемагають ляхів. А ляхам випоминається те, що вони погано ставилися до козаків.
Були твори, в яких розповідалося про погроми євреїв. У них, як правило, йдеться про жидів-рандарів (орендарів), котрі безжалісно експлуатували мужиків та козаків:
«…котрий би то козак альбо мужик ісхотів риби вловити,
жінку свою з дітьми прокормити,
то не йди до пана благословиться,
да піди до жида-рандара, да поступи йому часть оддають,
щоб позволив на річці риби вловити,
жінку свою з дітьми покормити».[35]
Дійшли до нас й твори, де говориться про негаразди Хмельниччини. У одному з них йдеться про те, як Хмельницький віддавав українців у ясир:
«…що все парубочки, да дівочки,
да молодиї молодички,
да безщасниї удовички.
Парубочки ідуть – у дудочки грають,
а дівочки ідуть – пісні співають,
а вдовички ідуть – сильно ридають.
Ой вони ідуть, сильно ридають
да Хмельницького проклинають:
«Бодай того Хмельницького
первая куля не минула,
а другая устрелила,
у серденько уцелила!».[36]
Тобто в народній пам’яті Хмельницький не обов’язково постає в образі героя. Як бачимо, про нього говориться і як про винуватця народних лих.
До творів, які вийшли з-під пера православних і писалися в часи Хмельниччини чи незадовго після неї, належить т. зв. Львівський літопис.[37] Названий він так через те, що був знайдений у Львові.
Імовірним автором літопису вважається Михайло Гунашевський – дрібний шляхтич із Галичини, який став священиком. У 1647 р. він потрапив до канцелярії Війська Запорозького, брав участь у посольстві Богдана Хмельницького до Москви в 1652 р., а потім опинився в оточенні Івана Виговського. У 1660 р. Гунашевський отримав посілості на Придніпров’ї, маючи на той час сан протоієрея. Отже, імовірний автор Львівського літопису був безпосереднім свідком подій Хмельниччини.[38] Це не могло не знайти відображення в його творі. Правда, сам твір закінчується описом битви під Зборовом та Збаражем у 1649 р.
Михайло Гунашевський розглядав унію, міжконфесійну напругу між католиками й православними як одну з головних причин конфліктів між козаками й поляками. Згодом ця думка набула значного поширення в українській літературі, а також у літературі російській. Давала вона про себе знати і у польській та єврейській літературах.
Автор, судячи з усього, належав до духовних осіб, і це не могло не позначитися на його позиції. Конфесійні аспекти в літописі посідають далеко
Цит. за:
Цит. за:
Там само. – С. 483.
Див.:
Див.:
