Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown - Гілберт Кіт Честертон страница 1

Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown - Гілберт Кіт Честертон Видання з паралельним текстом

Скачать книгу

дівничим, мабуть, був англо-індус.

      Обійстя це чомусь вас притягує, ви відчуваєте, що тут сталася якась пригода. Та так воно і є, і ви все зараз дізнаєтеся. Ось вона, ця історія, – ланцюг дивних, утім, реальних подій, що трапилися на Трійцю тисяча вісімсот… не пам’ятаю точно, якого року.

      У четвер, за два дні до свята, о пів на п’яту пополудні двері світло-зеленого будинку широко розчахнулися, і звідти, попихкуючи довгою люлькою, вийшов патер Браун, священик церкви святого Мунго, в супроводі свого товариша, француза Фламбо, височенного чолов’яги з малесенькою цигаркою в зубах. Можливо, вам нецікаві ці двоє, але за їхніми спинами виднілося щось набагато цікавіше – у світло-зеленій садибі діялися всілякі дива. З неї ми і почнемо, щоб читач міг уявити і ту страшну трагедію, і те, що відкривалося погляду в проймі відчинених дверей.

      Будинок у плані схожий на перевернуту літеру «Т» із досить довгою перекладиною на порівняно короткій ніжці. Поперечиною служив двоповерховий особняк із парадними дверима посередині, що стояв вздовж дороги і де розміщувалися всі житлові кімнати. Позаду, якраз навпроти ґанку, до нього примикала коротка одноповерхова прибудова, ніжка цієї «Т», що складалася з двох витягнутих, що переходили одна в іншу, зал. У першій був кабінет великого Квінтона, де він творив свої буйні східні співи. Друга, далека, була оранжереєю і потопала в екзотичних квітах неповторної та дикої краси, а в ясні погожі дні, на зразок сьогоднішнього, переливалася в яскравих променях. Варто було відчинити вхідні двері, й у випадкового перехожого аж дух перехоплювало: всередині, як у сцені з чарівної казки, в анфіладі багато прибраних кімнат, серед фіолетових хмар червоніли зорі і сяяли золоті сонця, до болю яскраві, далекі, прозорі, як мереживо.

      Цей ефект у всіх деталях був ретельно обміркований Квінтоном, котрий був поетом, і навряд чи хоч раз так повно проявив себе в поезії. Бо Квінтон належав до тих, хто насолоджується кольором, купається в барві, і заради неї готовий забути навіть про найдосконалішу форму. Його душею повністю заволодів Схід і східне мистецтво. Чоловіка вабив щасливий хаос фарб, в якому кружляють, без узагальнень і без повчань, візерунки райдужних килимів і строкатих вишивок. Йому було досить і вміння, і вигадки – чого не скажеш про художній смак – зобразити спротив шалених, часом безжальних барв. Поет творив епопеї та любовні елегії, де полум’яніло золотом і наливалося кров’ю західне тропічне небо, де раджі в багатоярусних тюрбанах сиділи на зелено-синіх і попелястих слонах, де гори казкових скарбів, під вагою яких гнулися спини сотень негрів, палали стародавнім багатобарвним жаром.

      Таким чином Квінтон витав у небесах Сходу, де було страшніше, ніж у пеклі Заходу. Він прославляв владик Сходу, котрі нам здалися б божевільними, і вихваляв східні скарби, в яких ювелір із Бонд-стрит, якби туди дісталися каравани знемагаючих невільників, визнав би за фальшивку. При всій своїй хворобливості, дар Квінтона був геніальним. Утім, його недуга більше позначалася на житті, ніж на мистецтві. Знервований і хирлявий, поет виснажував себе опіумом, чому опиралася його дружина, мила, роботяща жінка, як це буває, замучена життям. Найважче їй було терпіти присутність в оселі індуса-відлюдника, безмовної тіні, що міняла білу та жовту одіж, котрого Квінтон місяцями утримував при собі, бачачи в ньому свого Вергілія, провідника духовними морськими глибинами та висотами Сходу.

      Із цього поетичного палацу вийшли патер Браун і Фламбо. Вони з явним полегшенням перевели подих. Фламбо знав Квінтона ще з Парижа, з бурхливих студентських часів. Нещодавно вони відпочивали разом на вихідні, але і тепер, ступивши на шлях чесноти, Фламбо з поетом не здружився: пари опіуму й еротичні станси на веленевому папері[1] Фламбо не захоплювали. Він вважав, що джентльмени потрапляють у пекло іншою дорогою. Велет і коротун забарилися, звертаючи в сад, але тут хвіртка голосно грюкнула, і на ґанок, згораючи від нетерпіння, ввалився безпутного виду чолов’яга в габіку,[2] що з’їхав йому на потилицю, й яскраво-червоній краватці, що була така пожмакана та перекручена, немов власник спав не роздягаючись. У руках молодик крутив складний ціпок.

      – Я до пана Квінтона! – заволав він, засапавшись. – Він у себе? Я у невідкладній справі.

      – Він у себе, – відповів патер Браун, не припиняючи чистити люльку, – тільки навряд чи вас пустять. У нього зараз лікар.

      Нетвердим кроком захмелілого прибулець рушив у хол, але навперейми йому поспішив медик. Щільно причинивши за собою двері, він став натягувати рукавички.

      – До Квінтона? – поцікавився він холодно. – У жодному разі, він тільки-но прийняв снодійне.

      – Зрозумійте, друже, у мене зараз вітер у кишенях свистить, – із цими словами молодик в яскраво-червоній краватці спробував схопити лікаря за вилоги маринарки.

      – Не завдавайте собі труду, пане Аткінсон, – медик став підштовхувати прибульця до виходу. – Я пущу вас, тільки якщо зумієте нейтралізувати дію снодійного.

      Рішуче

Скачать книгу


<p>1</p>

Веленевий папір – цупкий ґлянцевий папір, схожий на пергамент.

<p>2</p>

Габік – європейський чоловічий капелюх сферичної форми з твердої повсті. Він також відомий як мелон або казанок.