Сталіна не було. Борис Херсонский

      статуетка Мадонни на кшталт середньовічної матрьошки

      відкривається тіло спереду всередині маленький вівтар

      різьблені ангели незграбні трошки

      в центрі на троні в короні Небесний Цар

      кажуть Мадонна і після пологів Дівою збереглася

      що черево Її Господь сотворив більше небес

      оскільки в Ній дозрівало Немовля у трьох іпостасях

      Батько не родився не помер Син помер, а потім воскрес

      А Дух Святий наповнює все природа Бога єдина

      бо Бог є Трійця славу співаємо їй

      і вічне Царство Духа Отця і Сина

      вміщала Пречиста Діва в утробі Своїй

      все як і раніше вода текуча а небеса бездонні

      земля тверда і сяє Сонце Правди між хмар

      в місцевім музеї розфарбована статуетка Мадонни

      тіло-браму відкрито на престолі Небесний Цар

      Якщо б Христос не воскрес, марна була б віра наша —

      так написав апостол.

      А я думаю, якщо б Христос не воскрес,

      якби раптом відкрилася печера,

      в якій були б знайдені Його останки,

      о, яке б невичерпне джерело для поклоніння

                     знайшли б люди,

      від першого шийного хребця до нігтьової фаланги

                      мізинця лівої ноги.

      В які дорогоцінні реликварїї ми уклали б

          Його роз’єднані на дрібні фрагменти останки!

      Думаю, Він знав це, адже Він знав усе.

      І Він не дав нам такої можливості —

                     печера була порожня

      і в плащаниці була порожнеча і відбиток тіла

                      на білій тканині.

      І це нагадує нам слова апостола – якщо б Христос

               не воскрес, марна була б наша віра.

      Віра в те, що Христос не повстав з померлих.

      Сине Божий! Тобі днесь вклоняюсь і серце Тобі віддам.

      У Причасті Вечері Тайної прийми мене, Йсусе!

      Тому що не зраджу Твою Таємницю Твоїм ворогам

      і Юди цілунком чола Твого я не торкнуся.

      Але, як розбійник розп’ятий, благаю: у вірі зміцни,

      мій Боже! І в царстві Своєму мене пом’яни!

      Храм ще темний. Співають усі: «Не ридай мене, мати».

      Плащаницю несуть у вівтар. Западає тиша. Вона —

      в честь «распятаго же за ни при Понтійстем Пілаті,

      і страдавша, і погребенна». Мить єдина, одна —

      промине у мовчанні. Тоді – задзвенять кадила.

      Заспівають священики. Зверху підхопить хор.

      Світлом засяяла дві тисячі років тому могила.

      За хвилину – засяє пронизаний світлом собор.

      Вдарять дзвони. Люди підуть ходою хресною,

      прилаштовуючись

Скачать книгу