щоб той очолив британську криптослужбу, але натрапив на різку протидію в особі Джона Валліса (1616—1703), який побоювався конкуренції з боку свого німецького колеги та пригрозив королю перейти на бік Іспанії, видавши їй всі англійські секрети, яких Валліс за характером своєї діяльності знав чимало.
Активно виступав проти подібного призначення й Ісаак Ньютон (1642—1727) – голова Королівського наукового суспільства, який заперечував авторство Лейбніца у диференційному обчисленні. Не поталанило Лейбніцу й іншого разу, коли його запросив до Росії Петро I не тільки для організації Російської академії наук, але й для створення російської криптослужби за європейським зразком. Смерть Лейбніца не дозволила здійснитися планам Петра, змушеного скористатися послугами менш іменитих криптологів.
В Англії лорд-протектор Олівер Кромвель створив «Інтелідженс сервіс» (англ. Intelligence service – служба розвідки), до складу якої входив підрозділ із дешифрування. Його очолював відомий математик Джон Валліс (Уолліс), який володів унікальними здібностями. Так, безсонними ночами він вираховував квадратний корінь із 50-значних чисел з точністю до 20-30-го знаків.
Англійський король Карл ІІ цінував мистецтво Валліса та називав його «дорогоцінним каменем для короля…». Розквіт дешифрувального мистецтва Валліса припав на часи правління Вільгельма Оранського та його дружини Марії. Він продовжував служити криптоаналітиком і складав звіти для графа Нотінгемського, командувача морськими та сухопутними збройними силами Англії. Напруження, з яким він працював у ті роки, відбилося у одному з його листів:». боюся, що взагалі збожеволію».
У 1689 році Валлісу вдалося «розкрити» шифр листування короля Франції Людовика XIV і французького посла у Польщі, тим самим здійснити значний вплив на зовнішню політику Англії. Зокрема, він розкрив наміри Людовика XIV втягнути Польщу у війну проти Пруссії. В результаті ефективне використання цієї інформації дипломатією Англії призвело до того, що французькі посланці були з ганьбою вигнані з Польщі.
Після смерті Валліса Англія зробила важливий політичний крок: офіційно оголосила про введення урядової посади криптографа-дешифрувальника. У 1703 році першим офіційно оголошеним дешифрувальником Англії став внук Валліса – Уільям Бленкоу. Він працював достатньо успішно, але не витримав робочого напруження. У нападі тимчасового божевілля Бленкоу вчинив самогубство.
Не відставала й Франція, де дешифрувальне відділення було створено при Людовику ХІІІ за пропозицією кардинала Рішельє. Його очолив Антуан Россиньоль (1600—1682), який створив дипломатичний шифр, що представляв собою складово-словниковий код на 600 компонентів.
Антуан Россиньоль уперше придбав популярність у 1626 році. Йому передали зашифрований лист, захоплений у кур'єра, що пробирався з обложеного міста Реальмон, і до кінця дня він дешифрував його. З листа стало зрозуміло, що армія
