до незначного, але цілком освоєного досвіду, ніж, збившись із слушного шляху, прагнути до набуття все нових і нових знань, які залишаються цілком зовнішніми та не придатними до освоєння. Припустившись помилки, необхідно відмовитися від того, щоб вимовити остаточне міркування. Треба повернутися до початкової точки та виправити помилку, і лише після цього рухатися далі. У тексті це втілено в такій пораді: «Сильна риска – на другому місці. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай він повернеться і сховається в своїй оселі з трьохсот дворів. Тоді не буде біди, [викликаної ним самим]».
Неможливість руху зсередини назовні вже в самій гексаграмі вказана чітко: в зовнішньому домінує творча сила, проти якої не може встояти внутрішній світ, що опинився в стані небезпеки. Над останнім тут чиниться суд. Ця неможливість руху вперед у момент кризи (третя позиція) виступає особливо чітко, бо ця позиція – момент переходу від внутрішнього до зовнішнього. Звісно, будь-яка відмова від нових знань, від руху вперед, будь-яке стійке перебування на місці – жахливе, але тут воно лише в змозі привести до щасливого кінця. Тут людина не може діяти самостійно заради нових досягнень. Лише досягнуте у давнину може тут підтримати людину. Але справжній вождь людства є і найдосконалішим носієм того, що вже було досягнуте. Тому, ідучи за ним, ще можливо діяти, однак навіть за таких дій нічого не досягти задля себе. Людина тут подібна на виткі рослини, які за підтримки високого та міцного дерева можуть піднятися на велику висоту. Так само і в пізнанні: в момент кризи ставлення суб’єкта до об’єкта суб’єкт не в змозі виробити методологію пізнання ad hoc і змушений користуватися раніше виробленою методологією. (Не варто, однак, випустити з уваги те, що цей постулат є лише окремим випадком і зовсім не показує загальних гносеологічних поглядів нашої пам’ятки. Тут мається на увазі лише конкретна можливість, характерна для цієї ситуації в процесі пізнання. – Ю. Щ.) У тексті це зашифровано в такі слова: «Слабка риска – на третьому місці. Годуйся досягнутим у давнину. Стійкість жахлива, але врешті-решт буде щастя. Можливо, ідучи за вождем, і будеш діяти, але нічого не вдієш [сам]».
Вплив кризи ще триває і на цій позиції, і тут людина також не в змозі впоратися з собою і доводить справу до суду. Але ця позиція вже включена в триграму «творчості», тобто тут людина має творчу міць, завдяки якій вона може всі свої вчинки виправити і повернутися в стан невинності, відповідно до задуму долі. Збагнувши його, людина може досягти повного та досконалого примирення зі своєю долею. Стійко зберігаючи цю примиренність, вона вступає в світ, ніби гармонійно входить в його частину. Знову ж таки не варто вважати, що тут подане раз і назавжди загальне усталення. Мова йде про специфічні умови одного з моментів «суду», причому «суд» цей тепер розглядається з точки зору судді (горішня триграма). З цієї точки зору суд – не покарання, а виправлення заради перемоги необхідності закону доль. Необхідна звитяга істини над тимчасовою
