style="font-size:15px;"> – Та хай йому чорт, я ж тільки ледь-ледь.
– Не смій, кажу!
– А я посмію!
– Не можна – він на моїй половині.
– Слухай, Джо Гарпере, а чий це кліщ?
– А мені начхати, чий він. Він на моїй половині, і ти не маєш права торкатись його.
– А от я торкнуся, ще й як! Кліщ мій, і я можу робити з ним усе, що захочу!..
Важкий удар упав на плечі Тома і такий же самий – на плечі Джо; хвилини зо дві хмари куряви здіймалися з їхніх курток, а решта класу веселилася на всю губу. Захопившись своєю грою, хлопці й не помітили, яка запала тиша, коли вчитель навшпиньках перейшов усю кімнату й спинився над ними. Він досить довго спостерігав ту виставу, а вже тоді вніс у неї деяку зміну від себе.
Коли настала велика перерва, Том підбіг до Беккі Тетчер і прошепотів їй на вухо:
– Надінь капелюшка, наче збираєшся додому, а на розі пропусти всіх уперед, тоді поверни в завулок – і сюди. А я піду іншою дорогою і так само втечу.
І вона пішла з одним гуртом школярів, він – з другим, а невдовзі вони зустрілися в кінці завулка й повернулись до школи, де вже нікого не було. Вони сіли поряд, поклавши перед собою грифельну дошку, Том дав Беккі грифель, а тоді почав водити її рукою по дошці, і в такий спосіб вони спорудили ще один химерний будинок. Потім інтерес до малярства трохи пригас, і вони почали балакати. Том раював.
– Ти любиш пацюків?
– Ой ні, терпіти не можу!
– Ну звісно, живих я теж не люблю. А я кажу про здохлих – їх крутять над головою на мотузці.
– Ні, пацюків я взагалі не дуже люблю. А ось що люблю – то це жувати гумку.
– О, та хто ж цього не любить. Я б і зараз пожував.
– Справді? В мене є трохи. Я дам тобі пожувати, тільки потім ти мені віддаси.
На тому й погодились і стали жувати по черзі, гойдаючи ногами від великої втіхи.
– Ти була коли-небудь в цирку? – спитав Том.
– Авжеж, і тато сказав, що поведе мене ще, якщо я буду хорошою дівчинкою.
– А я там бував уже хтозна-скільки – три чи чотири рази. Церква – то ніщо проти цирку. В цирку весь час якісь штуки. Я хочу стати клоуном, коли виросту.
– Ой, справді? Це буде чудово. Вони такі гарні, всі розмальовані.
– Еге ж. І грошей заробляють дай боже. Бен Роджерс каже – по цілому долару за день. Слухай, Беккі, а ти вже була заручена?
– Як це?
– Ну, заручена, щоб потім вийти заміж.
– Ні.
– А хотіла б?
– Та мабуть… Не знаю… А що треба робити?
– Робити? Та нічого. Просто ти кажеш хлопцеві, що ніколи ні за кого іншого не вийдеш – ніколи, ніколи, ніколи, – а тоді ви цілуєтесь та й по всьому. Це кожен може.
– Цілуємося? А навіщо цілуватись?
– Ну, це… розумієш… так завжди роблять.
– Усі?
