князя60. У 2009 р. з’явилася науково-популярна книжка про Ярослава Мудрого, випущена видавництвом «Фоліо» в серії книг про видатних українців61. Науково-популярною є книга професора Національного юридичного університету Григорія Демиденка «Ярослав Мудрий – великий князь Русі»62, яка мала кілька видань. Автор цієї книжкивважає, що в існуючих «життєписах великого князя авторська увага зосереджена головним чином на аналізі різних джерел, відображенні в них окремих біографічних фактів, спірних питаннях їхнього трактування, що безперечно важливо, але за якими губляться факти життя, особистість, задуми й вчинки великого київського князя, його політика, законотворчість, без чого наші уявлення про нього залишаються неповними та спрощеними». Ці грані його образу Демиденко вважає визначальними і намагається їх осмислити63. Автор ставить перед собою надзавдання – створити «справжній» образ Ярослава Мудрого. Питання, правда, в тому, наскільки ця «справжність» сприймається читачами, зокрема фахівцями-істориками.
Також своїм завданням Демиденко бачить те, щоб розвінчати різні публікації, в яких компрометується Ярослав Мудрий64. І справді, останнім часом як в Україні, так і в Росії з’явилися публікацій такого типу. Це не лише згадувані роботи, в яких «доводиться», ніби Ярослав Мудрий вбив Бориса й Гліба, а публікації, де піддається сумніву те, що цей князь наказав побудувати Софію Київську. Одним із таких «розвінчувачів» був скандальний проросійський публіцист Олесь Бузина65.
П. П. Толочко
Цікавим, на нашу думку, є погляд на Ярослава Мудрого відомого українського вченого-сходознавця, професора Гарвардського університету Омеляна Пріцака (1919— 2006). Він не присвятив постаті цього князя якогось спеціального дослідження. Але в його фундаментальній праці «Походження Русі» висловлено низку важливих концептуальних положень щодо діяльності Ярослава Мудрого. Саме цього князя (а не Рюрика, Олега чи Володимира) вчений вважає творцем Руської держави.
Оскільки міркування Пріцака видаються нам дуже важливими, звернемо на них більше уваги. Передусім вчений вважав, що держава, як організаційна структура, може запозичуватися народом у інших народів, де вона існує. Він писав: «Держава є однією з найвизначніших ідей і найвищих досягнень розвинутої урбаністичної цивілізації. Вона виникає не спонтанно, а запозичується у народів, у яких уже існує. Переймання такої ідеї народами, які не витворили власної держави, обумовлене розумінням її важливості й доцільності, тому ті народи добровільно піддаються під провід досвідчених іноземних навчителів»66. Русь, судячи з міркувань Пріцака, це якраз такий випадок, коли відбувалося «державне запозичення».
Учений розглядає Руську державу як кагант, вказуючи на східні, хозарські запозичення «державної ідеї». «Історія каганату Русів, – пише він, – складається з трьох фаз:
Там само. – С. 5.
Див.:
