наштовхувався на ті самі труднощі й перешкоди. Водночас він здобував новий досвід, і цей досвід треба було обмислити разом з Мацюсем. Так народилась друга книжка – «Король Мацюсь на безлюдному острові», яка вийшла друком на початку 30-х, приблизно через 10 років після першої.
Український перекладач об’єднав обидві книжки в одну, оскільки разом – це повна історія життя короля Мацюся Першого і справедливого королівства, яке він так хотів збудувати.
[Отож, коли я був таким, як на цій фотографії, я хотів здійснити все, про що далі написано в цій книжці. А потім воно все забулось, а тепер я вже старий. Більше не маю ні часу, ні сил, щоб провадити війни чи до людожерів їздити. А таке фото подаю, бо має значення, коли я справді хотів бути королем, а не коли пишу про короля Мацюся. Я думаю, королів, мандрівників і письменників треба показувати на фотографіях такими, якими вони були ще до того, як подорослішали і постаріли, інакше видаватиметься, наче вони одразу стали мудрими і ніколи не були малими. І діти гадають, нібито що не можуть бути міністрами, мандрівниками і письменниками, а це не так.
Дорослі не повинні читати моєї повісті, бо деякі розділи на них не розраховані, будуть їм незрозумілі, і дорослі все те висміюватимуть. Але як їм конче треба, нехай спробують почитати. Зрештою, дорослим нічого не можна заборонити, тому що вони однаково не послухають – і хто їм що зробить?][1]
Частина перша. Король-Реформатор
Розділ перший
Було це так…
Лікар сказав, що коли король за три дні не видужає, то буде надзвичайно погано. Лікар саме так і сказав:
– Король тяжко хворий, і, якщо за три дні не видужає, буде кепсько.
Усі страшенно засмутились, а прем’єр-міністр надів окуляри й запитав:
– То що ж станеться, коли король не видужає?
Лікар не хотів сказати напевно, але всі зрозуміли, що король помре. Прем’єр-міністр дуже засмутився й скликав усіх міністрів на нараду. Зібралися міністри у великому залі, посідали в зручних кріслах за довгим столом. Перед кожним лежав на столі аркуш паперу й два олівці: один – звичайний, а другий – з одного кінця синій, з другого червоний. Перед прем’єр-міністром стояв ще й дзвіночок. Двері міністри замкнули на ключ, щоб ніхто їм не заважав, засвітили електричні лампи і – ні пари з вуст. Потім прем’єр-міністр задзвонив у дзвіночок і сказав:
– Тепер будемо радитися, що робити. Король хворий і не може правити.
– Я гадаю, – сказав військовий міністр, – що треба покликати лікаря. Хай скаже напевно, чи можна короля вилікувати, чи ні.
Військового міністра надзвичайно боялися всі інші міністри – він завжди носив шаблю й револьвер, тому його слухалися.
– Гаразд, покличемо лікаря, – згодилися міністри.
Негайно ж послали по лікаря, але той не міг прийти, бо саме
Від видавництва: текст подається повністю, без купюр. Відновлений текст подано у квадратних дужках.
