відняв корону й відрубав крила. От Сатана викопав глибоку яму в землі й закопав у ту яму навмисне вилитий з цією метою величезний і грубий чавунний стовп, поприроблював до стовпа кілька ланцюгів: для шиї, для рук, для ніг – і так міцно все зробив, що якби кого прикути до того стовпа тими ланцюгами, то він би до кінця світу з них не вирвався.
Коли Сатана скінчив усі ці приготування, то вдягнув на себе ті ланцюги, прикував себе ними до стовпа й спробував, чи міцно стоїть стовп. Як смикнув Сатана, то земля здригнулася, а стовп і не похитнувся. Тоді Сатана зняв із себе ланцюги й каже:
– Коли потрапиш до моїх рук тепер, ненависний Михаїле, то не вирвешся більше від мене з цієї в’язниці! Як би там не було, а я все-таки тебе захоплю й засаджу сюди!
Коли дивиться, проходить повз нього якийсь старенький Дідок.
– Здорові були, паночку!
– Добридень, Діду!
– А що це ви спорудили, паночку?
– Тюрму таку, Діду.
– Яка ж це тюрма? Я щось не можу цього зрозуміти.
– Який же ти нездогадливий! Ходи-но, ставай сюди – я тебе закую, то й побачиш.
Дідок став. Сатана надів на нього всі ті ланцюги й позамикав. Та що Дідок був старенький і худенький, то він легко вивільнив з ланцюгів поступово то руку, то ногу, так що нічого не виходило. Тоді Сатана сказав:
– Вилізай лишень звідти, Діду, ти старий і дуже худий для цієї тюрми, а я її спорудив для такого славного козака, як сам. Дивись, як я влізу в кайдани, то на мені буде добре.
Сатана надів на себе кайдани, сам їх приладнав, позамикав і питає:
– А що, Діду, добре? Га?
– Амінь! – прорік Дід.
Ту ж мить все залізо злилося, скувалося докупи саме собою, й Сатана лишився в ньому вікувати до суду Божого. А Дідом тим був не хто інший, як Сам Бог.
Після цього бачить Сатана, що йому непереливки – в ту біду, яку готував для іншого, вскочив сам, – скликав усіх своїх слуг і наказав їм гризти залізо, щоб визволити його з неволі. І гризуть чорти те залізо цілий рік до Святого Великодня, вже залишається їм зовсім мало гризти, аби визволити свого Люцифера, іноді бувають такі роки, що залишається прогризти не більше дюйма, та як тільки священик проголосить у церкві на Великдень: «Христос воскрес!» – в ту ж мить залізо, яке вони гризли, стає таким само грубим, як і було, – ніби наростає. Вони знову починають його гризти, гризуть, гризуть, – лишається тільки перекусити, та прийде Великдень, і воно знов удвічі наростає. Так воно собі йшлося з року в рік, так і нині ведеться.
Земля
Ото як задумав Господь сотворити світ, то і говорить до найстаршого ангела Сатанаїла:
– А що, – каже, – архангеле мій, ходімо творити світ!
– То ходімо, Боже! – каже Сатанаїл.
Ото вони й пішли над море, а море таке темне-темне – сказано: безодня! Ото Бог і каже до Сатанаїла:
– Бачиш, –
