і француз Ґійом Брабантський. А пізніше голландський лікар і відомий знавець окультизму Йоганн Веєр. Усі вони вважали, що лікантропія є прямим наслідком діяльності нечистої сили. Що ж до самого лікантропа, його убити можна, але надзвичайно важко. Описані випадки, коли кулі й клинки просто відскакували від шкіри лікантропа, не завдаючи йому ніякої шкоди. Існує лише один перевірений засіб.
– Срібна куля? – запитав Семен, відверто нудьгуючи.
– Саме вона. Можливо, допоможе обезголовлювання, проте особисто я не уявляю, як можна перемогти лікантропа за допомогою холодної зброї. Ці істоти надзвичайно сильні, швидкі й кровожерливі. І ще…
Семен вирішив, що з нього досить.
– Дякую, Микито, – сказав він. – Мені потрібно обдумати усе почуте.
– Але…
– Мені справді дуже цікаво було дізнатись про праці усіх цих шановних людей, проте не варто заглиблюватись у версію надто глибоко. Так легко піти хибним слідом, мій друже.
Микита ображено засопів і замовк. Загін ротмістра Мацейовського нарешті залишив позаду лісову частину шляху і виїхав у поле, де одразу ж потрапив під промені палючого сонця. Семен дещо відстав від решти супутників і заглибився в думки. Він і справді почув від Микити багато нового для себе про містичних перевертнів, проте вирішив не робити передчасних висновків. Натомість спробував перевести думки у менш практичне русло.
Природа буяла сотнями відтінків зелені. Дике Поле з його небезпекою від татар і різномастих здобичників без роду й племені залишилось позаду. Зараз вони простували Брацлавщиною до жаданого усіма Меджибожа, де перебував Адам Ієронім Сенявський, а на Семена і Микиту очікувала важка й небезпечна робота. Згідно з розрахунками Семена, до мети подорожі залишалось не більше двадцяти миль. Семен незчувся, як його обступили спогади. Спогади про роки, що їх залишив позаду так, як зараз залишав за плечима довгі версти шляху. Як же все починалось?
Розділ IX
Минуло п’ятнадцять років від пори, коли Семен Ольховський, покинувши батьківський дім, почав здобувати кусень хліба у дещо незвичний для своїх часів спосіб. Хоча, слід зауважити, на початку кар’єри молодий пан Ольховський йшов традиційним для багатьох сучасників шляхом. Старий Петро Ольховський, яскравий представник православної околичної шляхти29 з провінційної Теребовлі, зміг дати єдиному сину добру освіту. Для здобуття останньої того було відправлено у київську бурсу, де Семен, подібно до десятків інших козацьких і шляхетських дітей, мав гризти граніт науки. А коли тому виповнилось вісімнадцять, звелів, як було заведено, забути дурню, що читав її молодий Ольховський у церковних книжках. Натомість дав у руки свою стару шаблю в потертих піхвах і мовив:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
Околична шляхта – у Речі Посполитій XVII – сторіччя соціальна група привілейованого дворянства, що втратило власні статки й земельні маєтки, і жило головним чином з військової служби при більш заможній частині нобілітету.
