Долина страху. Артур Конан Дойл
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Долина страху - Артур Конан Дойл страница 7
Полісмен розгубився від усвідомлення відповідальності, що лягла на його плечі.
– Ми нічого не чіпатимемо, поки не прибуде керівництво, – ледь чутно вимовив він, не зводячи очей із трупа.
– Нічого й не рухали, – повідомив Сесіл Беркер. – Усе залишилося в тому вигляді, в якому я це застав.
– Коли ви це знайшли? – спитав сержант, сягнувши по нотатник.
– О пів на дванадцяту. Я ще не роздягався й сидів біля каміна у своїй спальні, аж раптом почув постріл. Він не був гучний, а ніби чимось приглушений. Я одразу кинувся вниз. Минуло, мабуть, не більше тридцяти секунд, як я опинився в кімнаті Дуґласа.
– Двері були відчинені?
– Атож, розчахнуті. Бідолаха Дуґлас лежав так само, як його зараз бачите. На столі горів світильник.
– Нікого не бачили?
– Ні. Я почув, що місіс Дуґлас спускається сходами слідом за мною, і поквапився перегородити їй дорогу. Економка Еллен також прийшла, вона й відвела господиню. Потім з’явився Емс, і я повернувся з ним знову сюди.
– Але мені здавалося, що міст у садибі піднятий усю ніч?
– Він і тієї ночі був піднятий, поки я його не опустив.
– Тоді як убивця зміг утекти? Містер Дуґлас, ймовірно, сам укоротив собі життя.
– Я також спочатку так думав. Але погляньте, – Беркер відсунув фіранку: вікно виявилося відчиненим навстіж. – І ось іще! – Він показав на криваву пляму на підвіконні, схожу на слід чобота. – Хтось ставав сюди, коли вилазив.
– Гадаєте, він пробрався через рів?
– Інакше ніяк не можна.
– Отже, якщо ви опинилися в кімнаті за півхвилини після вбивства, то він мав би в цей час перебувати у воді.
– Я в цьому впевнений. На жаль, я не здогадався відразу ж підбігти до вікна. Його прикривала фіранка, і мені не спало на думку підняти її. Потім я почув кроки місіс Дуґлас і не міг допустити, щоб вона увійшла сюди та побачила увесь цей жах.
– Припустімо, – зауважив сержант, – що зловмисник утік через рів. Як він зумів потрапити в будинок, якщо міст був піднятий?
– На це запитання, – відказав Беркер, – я не маю відповіді.
– О котрій годині міст підняли?
– Близько шостої, – повідомив дворецький.
– А я чув, – зауважив полісмен, – що його зазвичай підіймають одразу ж після заходу сонця Цієї пори року, однак, темніє радше о пів на п’яту, ніж о шостій.
– У містера Дуґласа були гості до чаю, – пояснив Емс. – І я не міг підняти міст до того, як вони пішли.
– Отже, вбивця прийшов іззовні й мав би перейти міст до шостої години та сидіти в засідці доти, доки містер Дуґлас після одинадцятої не увійшов до свого покою. Потім, утікаючи через вікно, вбивця покинув рушницю.