Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк страница 29

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк Великий науковий проект

Скачать книгу

був замість себе владику свого холмського Іоанна.

      І поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурондаєві, узявши дари многі і пиття, і зустрів його коло [города] Шумська. І прийшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька-князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурондай Василькові: «Якщо ви єсте мої спільники – розмечіте ж городи свої всі».

      [І] Лев розкидав [городи] Данилів і Стіжок, а, звідти пославши [воїв], розметав. Василько ж, пославши [воїв], Крем’янець розметав і Луцьк.

      Тим часом Василько-князь послав із Шумська владику Іоанна вперед до брата свого Данила. І владика, приїхавши до Данила-князя, почав йому розповідати про те, що сталося, і про Бурондаїв гнів сказав йому. Данило тоді, убоявшися, втік у Ляхи, а з Ляхів побіг в Угри.

      І тоді рушив Бурондай до [города] Володимира, а Василько-князь – із ним. Але не дійшов він до города, а став на [селі] Житані на ніч. Бурондай же став мовити про Володимир: «Васильку! Розмечи город!» І князь Василько почав думати в собі про город, тому що не можна було розкидати його скоро через [його] величину. [І] повелів він запалити його, і так за ніч він згорів увесь.

      А назавтра приїхав Бурондай у Володимир і побачив своїми очима, що город згорів увесь. І став він обідати у Василька на дворі і пити. Пообідавши ж і пивши, ліг він на ніч у [городку] П’ятиднях.

      А назавтра прислав він татарина, на ім’я Баймура, і Баймур, приїхавши до князя, сказав: «Васильку! Прислав мене Бурондай і велів мені город розкопати». Сказав тоді йому Василько: «Роби, що звелено тобі». І став він розкопувати город на знак побіди»178.

      Якщо літопис адекватно відображає ситуацію, то події розвивалися приблизно таким чином. Данилу й Васильку вдалося відбити наїзди татар, які знаходилися під орудою хана Куремси (ймовірно, одного з молодших Чінгізідів). Останній діяв переважно на теренах нинішніх українських земель179. Військове щастя не особливо посміхалося Куремсі. Тому на теренах Руського королівства й настала тиша. Можливо, через те Куремсу замінили на Бурондая (?—1262), якого призначили Львів правителем (темником) захоплених татарами теренів нинішньої Центральної України180. Бурондай був кращим полководцем і зумів під своїм керівництвом зорганізувати значні сили.

      Романовичі не ризикнули протистояти новому темнику. На переговори поїхав Василько разом із сином Данила, Левом. Сам же Данило, злякавшись Бурондаєвого гніву, втікає спочатку до ляхів (поляків), а потім до угорців. Це при бажанні можна сприймати як вияв слабкодухості й боязні. Хоча тут можлива й інша інтерпретація. Данило поїхав до західних сусідів шукати військової допомоги, аби протистояти татарам. Та все ж літопис, радше, трактує це як вияв боязні.

      Василько вирішує йти на компроміс. Веде перемовини з Бурондаєм, задобрює його. Татарський темник ладний трактувати Василька і його племінника Лева як спільників, тобто союзників, а не як васалів. Проте вимагає, щоб вони знищили

Скачать книгу


<p>178</p>

Літопис руський. – С. 421—422.

<p>179</p>

Плахонін А. Куремса // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2009. – Т. 5. – С. 519.

<p>180</p>

Головко О. Бурундай, Бурондай // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 1. – С. 413.