він не мав значних сил. Розраховував, що Руське королівство, втративши правителя, легко піддасться йому. Хоча Львів на той час став заможним торговим містом, але не варто переоцінювати його значення. Фактично це був регіональний центр на межі Галичини й Волині. Вести мову про його значну політичну роль не слід. Столицю ж королівства Руського Казимир ІІІ тоді так і не взяв.
У цій драматичній ситуації боярин Дмитро Дедько та Данило з Острова (як правило, його ототожнюють із князем Данилом – засновником князівської династії Острозьких) здійснили поїздку до золотоординського хана Узбека, попросивши його про допомогу. Така допомога була надана. І Дмитру Дядьку вдалося відбити наїзд короля Казимира ІІІ212. Як бачимо, саме завдяки татарському війську вдалося зберегти самостійність Руського королівства.
Дмитро Дядько на деякий час, аж до своєї смерті в 1349 р., ніби став неофіційним правителем цієї держави. До нас дійшла його грамота до торунських купців від 1341 р., писана латинською мовою, в якій він закликав їх торгувати у Львові. Себе ж Дядько іменував «провізор або управитель землі Руської» («provisor seu capitaneus terre Russie»)213. Не виключено, що своєю резиденцією він зробив Львів.
Після смерті Юрія ІІ на престолі Руського королівства опинився син литовського князя Гедиміна Любарт (бл. 1300—1383), який прийняв православне хрещення й отримав ім’я Дмитра. Як зайняв Любарт-Дмитро престол Руського королівства, сказати щось певне не можемо214. Є припущення, що він був одружений на княгині з місцевої руської династії Романовичів. Інакше в нього не було би права на престол. Імовірно, він отримав підтримку з боку бояр. Принаймні подальші події свідчать, що волинське боярство допомагало йому в боротьбі з поляками та угорцями.
Резиденціями Любарта-Дмитра були волинські міста – Володимир і Луцьк. Він навіть іменувався князем луцьким та володимирським. У Луцьку Любарт-Дмитро почав будувати потужний кам’яний замок, який зберігся до дня сьогоднішнього.
Смерть Дмитра Дядька в 1349 р. викликала новий сплеск війни за руську спадщину. Схоже, боярин Дядько належав до вмілих полководців та державних діячів. Також він зумів скористатися татарською допомогою. Можна припустити, що під його опікою знаходилися галицькі землі. І поки він жив, король Казимир ІІІ не міг захопити земель Руського королівства. Смерть же цієї талановитої людини ніби «оголила» Галичину. І в 1349 р. королю Казимиру ІІІ вдалося її загарбати. Він також починає претендувати на іншу частину Руського королівства – Волинь. З того часу розпочався новий виток боротьби за спадщину цієї держави, в якій активну участь брали поляки, угорці й литовці, котрі, власне, й поділили землі Руського королівства. Золота Орда в цій боротьбі фактично участі вже не брала. Після мерті хана Узбека в 1341 р. в ній певний час велася боротьба за владу. За часів правління хана Джанібека (1342—1357) політика Золотої Орди була спрямована в східному й південному напрямках. Тоді з теренів деяких нинішніх українських земель татар поступово починають витісняти литовські князі.
Див.:
Про Дмитра Дядька див.:
Про Любарта-Дмитра див.:
