заміж, відтоді вона могла дозволити собі усе, чого вимагало її тонке відчуття розкоші. Вона шпурляла грошима, якими забезпечував її чоловік, на всі боки, не замислюючись ані на мить. Її мисливські жеребці були найкращими з усіх, яких тільки можна було знайти в Англії. Її образ амазонки, вдягненої у шовкову сукню та оксамит, зазвичай смолисто-чорний (її улюблений колір), вражав. Дібраний до цього вбрання сяючий капелюшок, оздоблений вишуканим вуалем, що трохи прикривав обличчя, був дивом вишуканого смаку та натхненної спокуси. Вона керувала своїми маєтками досвідчено, хизуючись власною вправністю, а її досконалі та ретельно продумані бенкети були зазнали особливої слави через височенних лакеїв, яких вона обирала особисто згідно з власними уявленнями про те, якого зросту має бути людина в уніформі та що таке «гарний вигляд прислуги».
Коли тант Валлі матеріалізувалася у їхньому домі з повними руками екзотичних фруктів та паризьких цукерок, навіть суворий вираз обличчя Йозефіни змінився на радісну посмішку. Здавалося, увесь будинок прокинувся від важкого, похмурого сну. Тант Валлі сяяла з голови до п’ят. Обидві дівчинки обожнювали її. Вона ж була така гарна – неможливо було на неї надивитися. Її маленька муфточка зі справжньої американської видри, її жакет, що точно повторював усі вигини тіла, оздоблений тим самим рідкісним хутром, її капелюшок – суміш оксамитових бантиків, які водночас нагадували пташині крила! Справжнє втілення лісової німфи.
Поки Лізель ловила кожне слово тітоньки про її останні подорожі до дуже віддалених місць, очі Лені тішилися її взуттям ручної роботи – темно-зеленим, із перламутровим полиском, ніжною, ручного плетіння накидкою, яка пасувала до шкіряних рукавичок, та бездоганністю брюссельського мережива, що оточувало її шию. Лені твердо вирішила для себе, що колись теж вдягатиметься так чудово і виглядатиме такою ж казково вродливою, як і тант Валлі.
Якби Луї опинився у цей час вдома, тант Валлі могла б шокувати дівчаток тим, що без вагань прийняла б його пропозицію випити по чарці коньяку, перекинувши жагучий напій у себе, як заправський чолов’яга, та ще й посміялася б над власною зухвалістю та виразом жаху на обличчі Йозефіни. Вона завжди була здатна пити із Луї нарівні, кидаючи виклик його чоловічій здатності не п’яніти,– єдина жінка, якій належав такий привілей. До того ж тант Валлі була єдиною з усієї родини, хто став на його бік у боротьбі проти примусового шлюбу. Проте з часом вона вже звикла до «тієї нещасної дитини», як у родині потай називали Йозефіну, і намагалася зробити її одиноке життя яскравішим щоразу, як випадала вільна година, та заразом накивати Луї через його недбале ставлення до дружини.
Навесні 1906 року, коли Лені майже виповнилося п’ять, у них вдома з’явився фотопортрет родини, зроблений придворним фотографом. Тант Валлі влаштувалася на стільці, обрала найкращі вбрання для всіх, посміялася з помпезного виразу на обличчі Луї та з захопленням похвалила солом’яні капелюшки, що сама ж і обрала для дівчаток.
Наближався час, коли сестрам настане пора йти до школи. Дресура, яку Йозефіна запровадила
