р. заарештований за звинуваченням у причетності до «Спілки визволення України» і засуджений на 5 років позбавлення волі з пораженням у правах на 2 роки. Повторно заарештований і засуджений 1937 р. Помер 22.09.1958 р. на засланні.
Він був видатним ученим-істориком, прекрасним промовцем і безсумнівним українським патріотом. Соціял-демократ у минулому, він лишився вірний принципам демократії, лишився вірний ідеї української демократичної революції, ідеї Симона Петлюри і Михайла Грушевського – ідеї народоправної, бездиктатурної, Незалежної Української Держави. Не випадково, що саме він був ученим секретарем катедри «Історії українського народу» при Всеукраїнській Академії Наук і найближчим співробітником Михайла Грушевського після його повороту на Україну. Не випадково і те, що всі наукові праці. Йосипа Гермайзе були щільно пов’язані з проблемами, які ідеологічно були співзвучні ідеям УНР.
Дарма, що Йосип Гермайзе не раз підкреслював, що він марксист. Справді він ним і був, але марксистом він був таким, яких Ленін іменував «ренегатами від марксизму», бо ж концепція диктатури пролетаріяту і класової боротьби та монопартійності була йому так само чужа, як і Грушевському. І недарма з такою увагою і так пильно Гермайзе вивчав Український революційний Рух і в своїх працях, зокрема, в його монументальній праці-історії «Революційно-Української Партії» («РУП»), намагався довести відрубність і своєрідність розвитку Українського визвольного руху. Той рух хоч і мав прибічників диктатурних концепцій, але не вони були домінантними і не до них прислухались українські маси, а навпаки, весь український нарід боровся за Незалежну Трудову Демократичну Україну.
Тому вже на першій конференції істориків-марксистів у Москві, Гермайзе був виключений з числа марксистів, а далі й істориків.
Він був в однаковій мірі і великим вченим і прекрасним організатором істориків серед студентства Київського університету в такій мірі, як для літераторів і моністів в тому ж Університеті був Микола Зеров. Навколо нього купчилась студентська молодь, а його семінар і його студентські позауніверситетські гуртки фактично були організацією СВУ.
Він був близький і добре знаний тою молоддю, його найближчими друзями студентами був Микола Павлушков, Віра Мазуренкова (пам’яті якій по її самогубстві він присвятив працю «Україна і Дін»), Сорочинський і багато, багато інших. Молодь, що оточувала Гермайзе, була молоддю глибоко патріотичною і найкультурнішою з тогочасної української студентської молоді Києва. Разом зі своїм учителем ця молодь опинилась в ГПУ. Деякі з них, як Павлушков, потрапили були на процес СВУ, інші без суду були розстріляні чи так само без усяких судових розправ були зіслані в далекі концентраки.
ГПУ своїми тортурами зломило Гермайзе, і на процесі тяжко було пізнати колишнього полум’яного, з яскраво окресленою антибольшевицькою ідеологією, завзятого оборонця ідей української демократії – трибуна і професора.
Гермайзе
