style="font-size:15px;"> Жінка, що сиділа в дверях пікапа, підвела голову. Обличчя мала бліде, очі обведені темними колами. Вона простягнула до них руки, та зразу ж знову впустила їх собі на стегна, наче вони були занадто важкими, просто заважкими. Террі її знав – одна з дівчат Тру Мейвезера до того, як він цілком занурився в мет-бізнес. Можливо, вона досі лишалася тут, тому що її було підвищено до рівня квазі-подружки – якщо це можна назвати підвищенням.
Він вибрався з крузера. Дівчина зісковзнула зі свого сідала і впала б на коліна, якби Террі не підхопив її за поперек. Тіло під його пальцями було крижаним, і він відчував у ньому кожну кісточку. Тепер, зблизька, він побачив, що деякі з її тату – то насправді синці. Вона вчепилася в нього й почала плакати.
– Ну, заспокойся, – примовляв Террі. – Ну, заспокойся, дівчино. З тобою все гаразд. Що тут трапилося, все уже скінчилося.
За інших обставин єдину особу, що вижила, він вважав би головною підозрюваною, а всі ті нісенітниці про якусь Пані Ейвон – повним лайном, але цей мішок кісток в його руках ніколи б не пробив стіну трейлера головою отого парубка. Террі не знав, скільки часу ця дівчина преться на товарі Трумена, але в її теперішньому стані, подумав він, навіть для того, щоб просто висякатися, їй потрібні колосальні зусилля.
Підплив Роджер з дивно життєрадісним виразом обличчя.
– Це ви телефонували, мем?
– Так…
Роджер дістав свій блокнот.
– Ваше ім’я?
– Це Тіффані Джонс, – сказав Террі. – Так же, еге ж, Тіфф? – Ну. Я бачила вас раніше, сер. Коли я того разу приїхала забирати Тру з тюрми. Ви були тоді добрий. Я пам’ятаю.
– А цей парубок? Він хто? – махнув блокнотом Роджер на вистромлену голову – такий недбалий жест, наче він показав на якусь цікавину серед місцевого краєвиду, а не на вмертвлену людську особистість. Ця його байдужість була лячною… і Террі заздрив їй. Якби він міг призвичаїтися до таких видовищ так само легко, як Роджер, подумалося йому, він був би щасливішою людиною й, можливо, кращим поліціантом.
– Не знаю, – сказала Тіффані. – Він був просто другом Трума. Чи, може, кузеном. Він приїхав з Арканзасу минулого тижня. Чи, може, позаминулого.
Там, на дорозі, гукали пожежники й лящала вода – напевне, з пожежної цистерни; міський водогін сюди не доходив. На мить Террі побачив у повітрі веселку, що спливла вгору на тлі диму, який тепер побілішав.
Террі делікатно взяв Тіффані за тоненькі, як ломачки, зап’ястя й подивився в її налиті кров’ю очі.
– А як щодо тієї жінки, котра це зробила? Ти сказала диспетчерці, що це була якась жінка.
– Друг Тру назвав її Пані Ейвон, але вона точно була не з тих.
Дрібка емоційності пробилася крізь шок Тіффані. Вона випросталася й зі страхом роззирнулась довкола.
– Вона ж пішла? Правда? Краще б її не було тут.
– Яка вона на вигляд?
Тіффані похитала головою.
– Я
