зморщив носа. Маячня! Для успішного вильоту не потрібно ідеально знати аеропорт, це ж не посадка! І наліт на 777-му нізвідки не візьметься, якщо не літати на 777-му. Крім того, є Бутинєц, він два роки літав із Космаковим і добре знає аеропорт! Проте чоловік знав, що сперечатися марно.
– Яка тобі різниця, Єгоре? – трохи роздратовано продовжив директор. – Це на раз. Ти однаково цілий день мав відсиджуватися в Дубаї. Полетиш до Пекіна, виспишся, а потім поведеш 777-й до Москви. Які проблеми?
Настрій у Парамонова безповоротно зіпсувався. Замість шезлонга на даху п’ятизіркового готелю півдня трястися в літаку над Центральною Азією? Ну та звісно: які, бляха, проблеми?
– Ніяких, – буркнув він.
Про ще один «заїзд» із азіаткою можна забути.
– От і чудово.
– Коли я вилітаю?
– Об 11:55. «Altair Air», рейс 341. Третій термінал. Тобі забронювали квиток у першому класі. Будеш у Пекіні близько півночі.
– Добре.
– У тебе менш як півтори години. Не розслабляйся.
І Казарін розірвав зв’язок.
Парамонов повернувся до дівчини. Вона усміхалася, соваючи ніжкою по простирадлу, проте усмішка зів’яла, щойно повія розгледіла вираз його обличчя.
– Тобі треба піти, – захриплим голосом промовив пілот.
– А, о’кей.
– Ні, ти не подумай. Мене викликають до Пекіна. Це терміново. Літак через годину. Вибачай.
– Усе гаразд, розумію.
– Можеш, якщо хочеш, сходити в душ.
– Ні, я піду.
Парамонов обійшов навкруг ліжка, шукаючи труси. Дівчина висковзнула з-під ковдри, підібрала з підлоги сукенку, стала спиною до пілота й почала одягати її через голову. Чоловік зупинився, замилувавшись її грудьми. Чорт, як же жаль, що треба летіти.
– Що? – запитала повія, помітивши його погляд.
– Ти казашка?
– Ні.
– Китаянка?
Блиснули міцні рівні зуби.
– Не скажу.
«Ну й хрін з тобою», – вирішив Парамонов. Його труси якогось дідька лежали під ліжком, і він поліз їх діставати.
– Зате ти – росіянин. – Повія тицьнула в нього пальцем. Тон у неї був не те щоби зневажливий, а радше насмішкуватий. Кутики тонких губ ледь задиралися.
Стоячи навколішки біля ліжка та притримуючи рукою рушник, Єгор лише знизав плечима. «А ти – просто повія», – трохи ображено подумав він.
Дівчина захопила з тумбочки сумочку та пройшла до виходу. Парамонов скинув рушник, швидко надягнув труси та пішов за нею. Це мало дивний вигляд – проводжати повію, – проте пілот досі не спромігся пригадати, чи він платив, а зважаючи, як його обслужили, не хотів видатися невдячним. Може, він розрахувався із сутенером ще в ресторані? Але чому не пам’ятає цього? У будь-якому разі він не міг узяти її на цілу ніч. Це ж бісова купа грошей! Просто не міг!
Повія защебнула застібки на босоніжках. Босоніжки були на каблуках, тож скошені
