нині інші війни.Ну, то іншу зброю куй,
Ум остри, насталюй волю,
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мирися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій і не корися,
Хоч пропадь, але не зрадь!
Кождий думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти одвіт.
Кождий думай: тут, в тім місці,
Де стою я у огни,
Важиться тепер вся доля
Величезної війни.
Як подамся, не достою,
Захитаюся, мов тінь, —
Пропаде кровава праця
Многих, многих поколінь.
У таких думках держися
І дітей своїх ховай!
Об лиш чистая пшениця, —
Буде паска й коровай.
Чи побіди довго ждати?
Ждати – довго! То й не жди ж!
Нині вчися побіждати,
Завтра певно побідиш.
Та ж недаром цвіт розцвився!
Чей же буде з цвіту плід.
Та ж недаром пробудився
Український жвавий рід.
Та ж недаром іскри грають
У очах тих молодих!
Чей нові мечі засяють
У правицях у твердих.
Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре;
Та ми крикнім:
«Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!»
Іван Вишенський
Поема
Присвячую А. Кримському[144]
Мов зелена піраміда
на хвилястім синім полі,
на рівнині лазуровій
велетенський ізмарагд, —
так облита дивним морем,
під безхмарим, теплим небом
зноситься, шумить, пишаєсь,
спить Афонськая гора[145].
Спить? Та ні! Природа-мати
ненастанно тут працює,
ненастанно строїть, бавить
ту пестієчку свою.
Унизу, де з хвиль кипучих
гранітові сірі скали
гордо, просто вгору пнуться —
стіни, колоси, стовпи, —
там внизу музика дика
не вгаває на хвилину,
б’ються хвилі о каміння,
бризка піни срібний вал.
А вверху хребти гірськії,
віковим покриті лісом,
вічну, тиху пісню грають
у задумі без кінця.
Та, проте, гора дрімає;
день і ніч пливе над нею
мов рожева легка хмара,
крику, гомону не чуть.
Хоч повзуть тут скрізь по горах
стежечки, немов гадюки,
то, проте, не оживляє
їх розмова, спів, ні сміх.
Хоч розсипані по горах,
по лісах, ярах і скелях,
по полянах пречудових
і оселі, і хатки, —
то, проте, тиша глибока
заляга на тих оселях,
і лежить печать мовчання
на сотках старечих уст.
Скрізь тиша, і скрізь мовчання,
сірий одяг, хід повільний,
і худі, понурі лиця,
непритомний, сонний вид.
Тричі
Кримський Агатангел Юхимович (1871—1942) – український учений-сходознавець, письменник, перекладач, історик, етнограф, літературознавець і критик. Протягом 1890—1904 рр. листувався з І. Франком. Ймовірно, розлога рецензія А. Кримського на монографію І. Франка «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895) (див.:
Афонськая гора – Афон (Айон-Орос, свята гора) – гора, що знаходиться на півострові Халкідікі на північному сході Греції, центр православного чернецтва. Тут знаходиться близько 20 монастирів, у т. ч. грецький Карейський (резиденція чернечого управління Афону – Протатон), Лавра Св. Афанасія (Х ст.), сербський – Хіландар (ХІІ ст.), болгарський – Зограф (ХІ—ХІІІ ст.), грузинський – Іверський (Х ст.), російський монастир св. Пантелеймона (1169 р.) та ін.
