руку. Чорнобородий смикнувся назад і несамовито закричав, бо скажений кінь цілком відшматував його зап’ястя разом із монетою. Кров ударила струменем, заливши розбійнику очі. Він зігнувся, намагаючись затиснути кривавий обрубок, але перше, що побачив, знову підвівши очі,– здибленого коня, що цілив копитом йому в голову.
Сивий віщун прокинувся та стріпнув головою, відганяючи жахливий сон. Сталося щось страшне. Уже п’ять днів, як немає звістки від посланців, які мали привезти сюди, до головного капища, могутній знак Кола, запечатаний шістьма печатками.
Шість волхвів, шість наймогутніших відунів Полісся зібралися під час літнього сонцестояння, щоб назавжди поховати болотного демона. Той останнім часом набрав сили, тому жоден окремий відун уже не міг йому протистояти. Вся поліська земля, замість миру й процвітання, занепала у вирі нескінченних чвар і братовбивчих воєн. Кожен володар вважав себе князем і шукав зверхності. Тож вони, наймудріші волхви, силою, дарованою Землею й Сонцем, зуміли зупинити злого духа й загнати його в Коло, а тоді кожен із них почергово запечатав ворота до безодні золотою печаткою.
Відтепер на Поліссі мав настати лад. Залишилося тільки перенести й заховати те Коло в головному капищі Перуна – Кам’яному Селі, захистити знаком Сонця, викладеним бурштином, і привалити великим валуном із зображенням Дажбога. Сивий віщун послав свого старшого сина з двома дружинниками, аби ті зібрали бурштин і заразом доставили оберіг, а сам поскакав уперед, щоби все приготувати до обряду. Лише тепер зрозумів, як помилився. Демон, навіть пригнічений та загнаний у глухий кут, ніколи не здається…
Старий накинув поверх білої полотняної сорочки хутряну камізельку, узяв посох і вийшов надвір. Над лісом висіла глупа ніч, пришпилена до неба повним місяцем. Віщун пішов до стайні, щоб загнуздати коня. Мав виїхати назустріч старшому синові, меншого ж залишив удома. Старий поправив йому подушку, вкрив тонкою ковдрою й поцілував у лоба.
Сподівався: може, ще встигне відвернути лихо. Поставив біля дверей посох й запалив смолоскип. Але що це: замість його рисака в стійлі – кінь вогненної масті, навіть очі світять жаром, а сам красивий, ніби з княжої стайні! Так, княжої, але якого князя – князя пітьми!
Віщун миттю все зрозумів й кинувся за посохом, щоб чарами зупинити зло, але надто пізно. Кінь блискавкою зірвався з місця й, наздогнавши старого, втоптав його в брудну підлогу стайні.
КНИГА ПЕРША
Частина 1
Розділ 1
Порвана тиша
Над болотом висіла тиша – темна, липка, безмежна. Ніщо її не порушувало, лише де-не-де туман виповзав зі своїх мокрих схованок, міцно чіпляючись за сутінки, і тужавів, як кисіль. Було так тихо, що здавалося: ось-ось повітря теж стиснеться до густини драглів та разом із німою безмовністю прилипне до болота. Тиша й морок тиснули на багновище, наче заковували його в кайдани, студили
