Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
із заслуханістю в себе, а то знов із напівістеричними пориваннями декламувати Дарці вголос якісь вірші, що мають «усе пояснити» (віршами вони в той рік засипали одна одну до знемоги), – тож котроїсь небезпечної миті вкінець вимучена цими кидками Дарка почула власний крик: «Прости мені!» – і далі було сповзання вділ уздовж Ленчиних обтягнених золотистим капроном нагрітих колін, обіймаючи їх руками, і одночасне жадібне вдихання, крізь сльози, їх несподівано рідного, хлібного запаху, – запаху домівки, до якої врешті прибиваєшся після довгих мандрів, у спальні над дверми щілина світла з батьківської кімнати, давай я підіб’ю тобі подушку, лоскотно-духмяний, як шерстка кошеняти, пух її волоссячка в тебе на щоці, скуленість двох дівчаток під одною ковдрою, втуляння в себе навзаєм, перешіптування, зненацька нестримне пирскання сміхом, просто у вухо, та ну тебе, оглушила, – така сама, як ти, але інша, ось щó таке сестра, ось щó я зараз стискаю в обіймах, тісно, так тісно, що тісніше не буває, – щоб уже ніколи не відпустити, – двійко шалено сплетених між собою дівчаток на лавочці вечірнього парку, її припухлі горбочками груденята під шкільною формою вчавлено у твої, її вії лоскочуть тобі шию, – як і героя в тій казці, послана богами хмара зробила їх невидимими для стороннього ока – ніхто не йшов по доріжці, ніхто не шарудів падолистом, не було кому здивуватися, коли Ленця, зціловуючи вологі доріжки з Дарчиних щік, притислась губами до її губ і на мить завмерла, задихнувшись, її серденько гупало Дарці всередині, й обидві злякано заклякли, не знаючи, що робити далі, а тоді Дарка враз відчула в себе між губами щось бистре, мокре, солонувате на смак і якесь непомірно велике – воно плавало в неї в устах, наче гола гаряча рибина, затуливши тьмою весь світ, і вона не одразу збагнула, що то Ленчин язик, а збагнувши, затряслася вже од якогось нового, незрозумілого плачу, із силою вхлипуючи його в себе разом із Ленчиним язиком, ще дужче стискаючи руками худеньке тільце: гострі, мов крильця, лопатки, поздовжня клавіатура випнутих хребців під шорсткою форменою тканиною, мов спалахом, навернули на гадку найперше потрясіння живим, либонь, десь із третього року життя: в кошику, на дні, – манюнє, пухнасте біленьке кроленятко, над яким заніміла була в безруху, мов заворожена, не в змозі ані відступитись, ні одвести погляду, доки хтось із дорослих не спитав згори: «Що, хочеш узяти собі?» – до тієї миті вона лиш намагалась якось упоратися з відкриттям, що таке чудо живе і рухається, і ось прийшла пряма підказка, щó з цим відкриттям робити: чудо можна було м ат и (у два роки, у цьому найчеснішому людському віці, «мати» означає тільки одне – від повноти почуттів укласти до рота і, бажано, проковтнути, як це чинилося з пелюстками найгарніших квітів на клумбі у дворі: відскубувалося й жувалося, гіркий смак і зеленкувата при відпльовуванні слина, причім із роками такий первісний смисл аніскілечки не міняється, хіба що затуманюється), – треба прожити вік, щоб зрозуміти, що колись давно дорослі тебе одурили, –
