і припинити це неподобство!
Остап Перебийнос оглянулся и злобно уставился на есаула:
– Чого ти, Нечай, тут командуєш? Хіба це з твоєю дочкою кровопивець натішився, чи не мою квіточку він безжально зірвав? Скільки ще доньок, дружин стануть жертвами упиря, поки ви з паном полковником прозрієте?
Громовой голос Перебийноса пронесся набатом, и тут же толпа грозно и одобрительно загудела, поддерживая своего предводителя. Есаул рванулся к нему, но был крепко схвачен стоящими рядом людьми. Он оглянулся, чтобы позвать на помощь свое воинство, но никого не увидел, видимо, растерял казаков в толпе. Но даже если бы они оказались рядом, то не смогли бы противостоять разбушевавшейся тысячной толпе. Это было бы то же самое, что бросать камешки, пытаясь этим укротить бурю. Есаул, конечно, понимал, какие боль и гнев испытывают родители, потерявшие своих детей, сочувствовал им, но не выполнить приказа полковника он не мог.
– Хіба ти не розумієш, Остапе, що мертвий не може нашкодити живим? Василь Касперович був людиною суворою, але ж і набожною, був християнином, а не безбожником і чаклуном! Хто це придумав, що він після смерті став упирем?! Це вигадки наших ворогів, які хочуть сплюндрувати ім’я покійного генерального обозного, славного козака! – Есаул грозным взглядом обвел толпу. – Чи може хтось це особисто засвідчити?
– А ти думав, що нема кому? – Перебийнос хищно усмехнулся и скомандовал: – Давайте сюди Прохора!
К нему вытолкнули перепуганного мужчину средних лет, в котором есаул узнал лакея покойного генерального обозного. Перебийнос вперил в него яростный бычий взгляд покрасневших глаз:
– Кажи, Прохоре, не бійся – твій господар під час посту скоромне вживав? Чаклунством займався? Денного світла боявся? Хіба ще за життя не змінилася його зовнішність, не прийняв він подобу справжнього чаклуна?!
Трясясь от страха перед разгневанным казаком, лакей послушно кивал, подтверждая его слова:
– Чаклунством займався… Посту не дотримувався… Жив у темряві при свічках, боявся денного світла… Змінився тілом та обличчям… На смертному одрі відмовився від сповіді і таїнства соборування.
Перебийнос победно посмотрел на есаула:
– Які ще тобі докази потрібні? А те, що він був не нашої, а ляшської крові і з’явився у нас ніби з нізвідки, хіба не доказ його бісівської сутності?!
Толпа одобрительно загудела. Перебийнос, больше не обращая внимания на есаула, вместе с Качурой и несколькими казаками зашел в Успенский собор, где в притворе был похоронен бывший генеральный обозный Дунин-Борковский. Люди сгрудились у входа, ожидая дальнейших событий. Время шло, снова по толпе пошло волнение, как рябь по воде, и тут в дверях, натужно сопя под тяжким грузом дубового гроба, богато украшенного серебряным позументом, показались шестеро дюжих казаков. Едва они вынесли гроб, как толпа отхлынула от входа в собор, словно
