П’ятнадцятирічний капітан. Жуль Верн

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу П’ятнадцятирічний капітан - Жуль Верн страница 19

П’ятнадцятирічний капітан - Жуль Верн Бібліотека пригод

Скачать книгу

стала відчутно меншою.

      Уранці на палубу почали виходити пасажири. Місіс Велдон перша залишила каюту і піднялася на місток. За останні кілька днів Дік страшенно схуд і змарнів.

      – Мій любий капітане! – промовила вона, простягаючи руку для привітання.

      – Доброго ранку, місіс Велдон, – усміхнувся Дік. – Усе ж вам не варто було виходити на палубу, тут і досі небезпечно. Я ж просив вас…

      – Щось підказує мені, що буря вже вщухає.

      – Ви не помилилися. Погода поліпшується, – погодився Дік Сенд. – Вітер слабшає. Сподіваюся, найгірше вже позаду.

      – Дай боже Діку! Але скільки тобі довелося зазнати, бідний мій хлопчику! Тобі треба відпочити…

      – Я не відчуваю втоми, – заперечив юнак. – Головне для мене – безпека пасажирів «Пілігрима». Залишилося тільки привести шхуну в порт.

      – Діку, – схвильовано мовила місіс Велдон, – ані я, ані мій чоловік ніколи не забудемо того, що ти зробив!

      – Що ви, місіс Велдон… – пробурмотів Дік. – Я лише виконував свій обов’язок, та й годі. Ви ж самі призначили мене бути за старшого на кораблі.

      – Колись, щойно ти скінчиш навчання, тебе призначать повноправним капітаном судна – одного з тих, що належать торговому дому Джеймса Велдона. У найбезнадійніших обставинах ти повівся як справжній чоловік. А для мене ти воістину став рідним сином…

      Двадцять дев’ятого березня вітер вщух, і Дік Сенд наважився поставити фок і марсель, щоб збільшити швидкість ходу «Пілігрима» і лягти на колишній курс – на схід. Під орудою молодого капітана чорношкірі матроси бадьоро взялися до діла. Без особливих труднощів команді вдалося підняти вітрила, згорнуті перед бурею; цього було досить, щоб забезпечити шхуні швидкість двісті з гаком миль на добу.

      Наступного дня небо все частіше почало просвічуватися крізь хмари, в розриви між ними пробивалися промені ще блідого сонця й золотили поверхню океану. Погода справді дедалі кращала. На судні повідкривали всі люки, аби провітрити приміщення. Свіже, насичене сіллю повітря увірвалося в трюми, кубрик, кают-компанію. Мокрі вітрила розклали сушитися на палубі, розпочалося генеральне прибирання – молодий капітан не міг допустити, щоб його корабель увійшов у порт брудним і пошарпаним.

      Швидкість шхуни Дік Сенд тепер вимірював лише за кільватером – слідом, що його залишає судно за кормою. Спосіб цей був дуже приблизним, та все ж юнак не сумнівався, що земля з’явиться на обрії не пізніше, ніж за тиждень.

      – Чудово, мій любий, – місіс Велдон зазирнула в штурманську мапу. – Як ти гадаєш, де нам удасться висісти?

      – Десь на узбережжі між Чилі й Перу, – Дік показав на довгу, химерно порізану берегову смугу. – Точніше визначити важко. Там чимало дрібних бухт, але напевно сказати, яка з них виявиться найближчою до нас, поки неможливо. Та хоч де б ви висіли на берег, звідусіль зможете повернутися до Сан-Франциско. Пароплави «Тихоокеанської

Скачать книгу