style="font-size:15px;"> Я міг говорити набагато відвертіше з Реддінґом, аніж говорив із місіс Протеро, і я скористався з цієї нагоди. Він сприйняв мої слова дуже добре.
– Звичайно, – сказав він, коли я закінчив, – ви зобов’язані говорити саме те, що мені сказали. Ви – священик. Я аж ніяк не хочу принизити вас цим твердженням. Правду кажучи, я розумію, що ви маєте цілковиту слушність. Але те, що відбувається між Анною і мною, – це не зовсім звичайна річ.
Я сказав йому, що люди промовляють такі слова від першопочатку часів, і дивна маленька усмішка скривила йому губи.
– Ви хочете сказати, кожен думає, що його історія унікальна? Може, і так. Але одному ви повинні повірити.
Він запевнив мене, що досі «між ними не було нічого поганого». Анна, сказав він, – це одна з найщиріших і найвірніших жінок із тих, які існують на світі. Але що станеться далі, йому невідомо.
– Якби це відбувалося в романі, – похмуро сказав він, – то старий помер би – і то був би чудовий вихід для всіх.
Я сказав йому кілька докірливих слів.
– О, я зовсім не мав на увазі, що хочу штрикнути його ножем у спину, хоч був би глибоко вдячний кожному, хто так би зробив. Немає у світі такої людини, яка сказала б добре слово про нього. Я, можна сказати, здивований, що перша місіс Протеро не порішила його. Я зустрічався з нею кілька років тому, і вона здалася мені жінкою, яка на це здатна. Одна з тих небезпечних жінок, які вміють приховати свої емоції в собі. Він біситься й лютує, повсюди влаштовує скандали, він підлий, як диявол, а таку паскудну вдачу, як у нього, годі знайти. Ви не можете собі уявити, щó довелося витерпіти від нього Анні. Якби я мав у кишені бодай кілька пенні, то давно вивіз би її звідси.
І тоді я заговорив із ним дуже відверто. Я попросив його покинути Сент-Мері-Мід. Залишаючись тут, він тільки погіршить нещасливу долю Анни Протеро, яка справді гірко страждає. Люди почнуть базікати, їхні балачки дійдуть до вух полковника Протеро – і її становище стане зовсім нестерпним.
Лоренс запротестував:
– Ніхто нічого про це не знає, крім вас, отче.
– Мій любий хлопче, ви недооцінюєте детективний інстинкт сільського життя. У Сент-Мері-Мід кожному відомо все про ваші найінтимніші справи. В Англії не знайдеш детектива, кращого за стару панну непевного віку, яка має необмежене дозвілля.
Але він заперечив, що в їхньому випадку все гаразд. Усі думають, він залицяється до Летиції.
– А вам не спадало на думку, – запитав я, – що й Летиція може думати так само?
Це припущення неабияк його здивувало. Летиції до нього байдужісінько – заперечив він. Він переконаний у цьому.
– Вона дивна дівчина, – сказав він. – Схоже, вона завжди витає в якихось мріях, але під ними, я думаю, міркує досить практично. Гадаю, уся її замріяність – лише поза. Летиція чудово знає, що вона робить і що їй треба робити. І їй притаманна риса якоїсь
