назад у Портленд, він знайшов собі невеличку квартиру на Кошут-лейн39. Там він прожив лише півтора місяці. Потім він з’їхався з Доном Хагарті.
8
Те літо, розповідав Хагарті Гарольду Ґарденеру та Джефу Рівзу, було найщасливішим літом у його житті – він мусив би бути обачним, казав він; він мусив би розуміти, що Бог підкладає килимок під таких хлопців, як він, тільки для того, щоб висмикнути його з-під їхніх ніг.
Єдине, що трохи засмучувало, це занадто пристрасне захоплення Ейдріана їхнім містом. Він придбав собі майку з написом: «У МЕЙНІ НЕПОГАНО, А В ДЕРРІ ЧУДОВО!» Він мав куртку з символікою шкільної команди «Деррійські тигри». І звичайно ж, той капелюх. Він запевняв, що знайшов нарешті атмосферу енергійну й творчо живильну. Мабуть, у цьому щось було: він уперше ледь не за весь останній рік дістав з валізи свій напівзабутий роман.
– І дійсно почав над ним працювати? – перепитав Ґарденер, насправді тим не переймаючись, лише щоб підбадьорити Хагарті.
– Так, він гнав цілими сторінками. Він казав, що нехай у нього вийде жахливий роман, але він більше не буде жахливим незакінченим романом. Він сподівався дописати його до свого дня народження, у жовтні. Звісно, він не розумів, яким Деррі є насправді. Він гадав, ніби розуміє, але він не прожив тут достатньо довго, щоб відчути душок справжнього Деррі. Я повсякчас йому пояснював, але він не слухав.
– А яким Деррі є насправді, Доне? – запитав Рівз.
– Воно багато в чому схоже на мертву шльондру, з піхви якої зміясто виповзають хробаки, – промовив Дон Хагарті.
Обидва копи вирячилися на нього в німому збентеженні.
– Це погане місце, – сказав Хагарті. – Це помийна яма. Ви хочете сказати, хлопці, ніби самі цього не знаєте? Обидва ви прожили тут усе життя і ви не знаєте цього?
Жоден з них йому не відповів. Через деякий час Хагарті продовжив.
9
До того як у його життя увійшов Ейдріан Меллон, Дон не полишав планів покинути Деррі. Він прожив там три роки, бо підписався був на трирічну оренду квартири з найфантастичнішим у світі видом на річку, але тепер оренда вже скоро закінчувалася, і Дон був тому радий. Не буде більше довгих поїздок у Бенгор40 і назад. Не буде більше химерних навіянь – у Деррі, сказав він одного разу Ейдріану, завжди таке відчуття, ніби дзиґар пробиває тринадцятий удар. Ейдріан міг вважати Деррі чудовим містом, але Дона воно лякало. І не тільки через суворо гомофобське ставлення – ставлення, що однозначно виражалося як міськими проповідниками, так і графіті у Бессі-парку, – але то було єдине, на що він міг показати пальцем. Ейдріан сміявся.
– Доне, у кожному місті Америки є контингент, що ненавидить ґейський люд, – сказав він. – Не кажи мені, ніби ти цього не знаєш. Зараз врешті-решт епоха Ронні Дебіла й Філіс Кімнатної Мухи.
– Ходімо, прогуляєшся зі мною по Бессі-парку, –
Lajos Kossuth (1802—1894) – лідер національно-демократичної революції і президент першої незалежної Угорської республіки (1848—1849); після поразки мадярів у визвольних змаганнях був з шаною прийнятий у США, де його ім’ям названо кілька міст.
Bangor – третє за величиною (32 тис. мешканців) місто в штаті Мейн, столиця округу Пенобскот.
