філософа.
ФІЛОСОФІЯ, ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА
Вступна лекція у Львівському університеті
Виклади у цьому університеті я розпочинаю з логіки, а отже, з однієї із найспеціалізованіших галузей філософії. Тож я почуваюся зобов’язаним хоч кількома словами торкнутися у вступі тих питань, які спадають на думку кожному, хто має до діла з незнайомим йому до того представником фаху, до якого він звернувся. Адже логіка відрізняється від інших філософських наук тим, що з усіх них вона була обґрунтована та розвинута найдавніше і, до того ж, до нинішнього дня змінилася найменше. Слід було б зануритись у надто спеціальні логічні питання, аби за способом їх витлумачення дізнатися, до якого з напрямів, що панують у цій науці, можна зарахувати того чи іншого вченого. Але, якби ми навіть дізналися, що хтось розуміє логіку на аристотелівський взір, а інший дотримується поглядів Стюарта Міла, то все одно не могли б визначити, як прихильник першого або другого напряму розглядає в логіці певні проблеми, що ділять філософів на численні табори, які ведуть між собою запеклу боротьбу. Адже цей поділ походить не з логіки; він не залежить від того, чи хтось вважає силогізм першорядним способом міркування (розумування) або ж – як твердить Прентл – засобом, що служить для дресування тупих умів; цей поділ міститься, головно, у тій галузі філософії, яку названо метафізикою і в якій відбувається становлення філософських систем.
Ідеалізм або реалізм, спіритуалізм або матеріалізм, догматизм або скептицизм, моністи і дуалісти тощо – це ярлики, під якими філософи звикли вихваляти власний і засуджувати чужий інтелектуальний доробок. Крім того, вони зазвичай обирають собі якусь назву, утворену з імені філософа, шляхом якого вони йдуть і вчення якого вважають істинним. Ідеалісти поділяються на платоніків, баркліанців тощо, і так в кожному з названих напрямів. Коли ми маємо до діла з невідомим представником філософії, сам звичай змушує нас писати, у якій із вказаних нам історією філософії рубриці слід його помістити. А з особистого досвіду я можу запевнити, що коли я комусь відповідав, що займаюся філософією, то мене неодмінно запитували, чи я часом не є прихильником Гербарта чи Томи Аквінського, Спінози чи Платона, Вундта чи Канта. як я відповідав на це питання?
Я обрав собі на взірець Сократа і на питання відповідав питанням: а як виглядало б аналогічне питання, звернене до представника якоїсь природничої науки? Чи можемо ми взагалі ставити таке питання зоологу чи фізику, і яке б значення воно мало для дослідника природи? І тоді мені кажуть: Ах, природничі науки – це щось зовсім інше; так не можна говорити про напрями, які так принципово відрізняються, про системи, які поборюють одна одну; але у філософії кожен повинен бути якимось «-істом» чи «-иком», тобто aut est talio, aut non est (або є таким, або не існує взагалі – лат.).
Гадаю, ті, що хотіли обґрунтувати своє запитання в цей спосіб, чинили так за браком знання суттєвих властивостей як природничих наук, так і філософських галузей знань. Аджє вони виходили з того засновку, що між природничими та філософськими науками пролягає прірва, що між ними існує така відмінність, якої немає між жодними іншими галузями людського знання. Чи це правда? Чи така загальна думка є обґрунтованою? Що більше вона має прихильників, що поширеніша вона, тим менше слід їй довіряти, тим критичніше треба до неї ставитися. Тож ми зупинимося на цьому питанні хоча б побіжно, тією мірою, якою дозволить нам час, і спробуємо усвідомити відношення, яке існує між природничими науками та філософією.
Це відношення можна розуміти по-різному. Не зупинятимуся на дуже цікавому відношенні між історичним розвитком природничих наук, з одного боку, і філософії – з другого. Натомість хочу звернути увагу на стосунок між предметами, якими займаються природничі та філософські науки, і між методами, що їх вони використовують у своїх дослідженнях.
Сама назва природничих наук вказує на їхній предмет. Речі та явища, що належать до природи, становлять предметне тло природничих наук. Все, що є тілом або властивістю тіл, належить до їхньої сфери. Все, що діє на наші органи чуття, разом із системою, в якій вони містяться, – ось величезна сфера, яка охоплює природничі науки. На відміну від них, філософські науки займаються ментальними, духовними явищами; але таке визначення предмета філософських наук не можна застосувати до них усіх без винятку. Воно є правильним, якщо мається на думці психологія, логіка, етика, естетика; однак не годиться, якщо йдеться про метафізику. Бо метафізика не досліджує ні чуттєвих явищ як таких, ні ментальних; отже, здавалось би, вона взагалі не має підстав для існування; а позитивісти й справді заперечують її важливість. Але вони помиляються. Адже поряд із чуттєвими та інтелектуальними речами є ще й інші, які не можна зарахувати ні до першої, ні до другої категорії, але вони перебувають у тісному зв’язку як з першою, так і з другою. Наприклад, найрізноманітнішого виду відношення. Хіба подібність між двома предметами є чуттєвим або інтелектуальним явищем? Очевидно, що ні першим, ні другим, а тим не менше, це відношення виникає як між чуттєвими, так і між інтелектуальними явищами. Подібними
