рапрапрапрадіда поета. Щоправда, той 18-річний козак був у війську Б. Хмельницького не полковником, а полковим старшиною – полковим писарем. «Можливо, це була романтика, – пише Павло Григорович, – хоч, правда, у так званих «полу-ботківських мільйонах» було й наше прізвище». Автори приміток до 11-го тому академічного «Зібрання творів» поета у 12 томах коментують ці слова так: «Рід Тичин був пов’язаний з родом гетьмана П. Л. Полуботка (1660—1724), <…> який поклав 1 мільйон фунтів стерлінгів до Ост-Індської компанії з річним зростом 4%». Сімейний переказ підтверджується документально.
У Російській імперії історія скарбів П. Полуботка, захованих у лондонському банку, вважалася у кращому разі вигадкою, легендою. За браком доказів у її реальність ніхто не вірив. Проте 1907 року професор Олександр Рубець надрукував у журналі «Новое время» статтю, де повідомив, що в одному з архівів йому пощастило виявити розповідь англійського шкіпера, який 1720 року віз на шхуні з Архангельська до
Лондона трьох молодих плечистих українців, двоє з яких насилу втягнули на судно важкий кадівб, і їхнього дядька-наставника. А в Лондоні шкіпер супроводжував своїх пасажирів як перекладач до Ост-Індської компанії, де один з них, назвавшись сином Полуботка Яковом, зробив вклад на суму 200 тисяч золотих рублів. Зобов’язавшись щороку нараховувати на вклад 4% зі щорічним зростанням суми за рахунок дивідендів, компанія прийняла його на невизначений термін до запитання Яковом або його батьком, або уповноваженими ними особами, або, у разі їхньої смерті, спадкоємцями. Положення про конфіскацію за давністю років на цей вклад не розповсюджувалося.
Наказний гетьман Павло Леонтійович Полуботок був одним з найбагатших людей Гетьманщини і, можливо, найспроможнішим вельможею Лівобережної України. Після арешту з казни гетьмана вилучили величезну суму золотих, срібних і мідних грошей. Проте сьогодні стверджують, що було вилучено не все. Звідкись стало відомо, що «у гетьмана було більше золотих і срібних монет», їх нібито і вивезли через Архангельськ до Європи. При цьому, як не дивно, жодних розписок, гарантійних документів не залишилося.
Рід Полуботків почав підноситися за часів діда Павла – Артемія, сотника Чернігівського полку. Леонтій Артемійович, який успадкував його землі, вважався людиною вельми впливовою, оскільки був родичем самого гетьмана України Івана Самойловича. За його часів батько Павла Полуботка став переяславським полковником і генеральним бунчужним. Отже, майбутній наказний гетьман України П. Полуботок (1660—1723) народився у досить багатій родині і здобув хорошу освіту. Родинні зв’язки з гетьманом Самойловичем забезпечували надійну основу для процвітання сім’ї.
У 1687 році розгорілася боротьба за гетьманську булаву між І. Самойловичем та І. Мазепою. Через доноси та хабарі владу захопив останній. Прихильники скинутого правителя Гетьманщини один за одним відправлялися у заслання. Здавалося, доля родичів Самойловича була вирішена, але гетьман І. Мазепа чомусь не чіпав Полуботків цілих три роки.
1689 року розкрили справу ченця Соломона, за яку І. Мазепа трохи не поплатився життям. Але при розгляді з’ясувалося, що тут не обійшлося без сина і батька Полуботків. Вирок був негайним і суворим: володіння Полуботків описали і конфіскували на користь військової казни і міста Чернігова. Леонтія Полуботка позбавили полковницької посади, а його син Павло аж до 1705 р. офіційних посад не займав, його приписали до Чернігівського полку. Рід майбутнього гетьмана позбавили багатства, і, здавалося, він мав би назавжди зникнути зі сторінок історії. Але родина Полуботків в особі сина колишнього переяславського полковника знов піднеслася. Як не дивно, просуванню Павла сприяв не хто інший, як сам винуватець розорення роду. Незабаром І. Мазепа зробив П. Полуботка чернігівським полковником.
У 1709 році І. Мазепу оголосили зрадником. Петро І скликав козацьку старшину до Глухова для обрання нового гетьмана. Одним із перших, хто з’явився на заклик російського царя, був Полуботок.
На булаву правителя Малоросії претендували дві людини – І. Скоропадський і П. Полуботок. Але Петро І рішуче відкинув кандидатуру Павла («Ця людина хитра; з нього може вийти інший Мазепа»). Природно, що ніхто, дізнавшись про такий відгук государя, не наважувався наполягати на кандидатурі П. Полуботка. Новим гетьманом України став І. Скоропадський. Хоча й Полуботок не був обділений царською милістю – Полуботкам подарували більше 2000 дворів. Таким чином, Павло став одразу одним із перших багатіїв України, що «жив широко і навіть тримав у себе двір на зразок гетьманського».
У 1722 році помер І. Скоропадський. Тимчасовим наказним гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Проте з перших же днів у нього виник серйозний конфлікт із Малоросійською колегією (органом, створеним Петром І), який коштував П. Полуботку свободи і життя. На початку 1723 року протистояння влади в Гетьманщині досягло апогею. Ворожі сторони звернулися до царя з апеляцією.
У своїй відповіді на прохання П. Полуботка дозволити йому стати гетьманом Малоросії Петро І заявив: «Усім відомо, що з Богдана Хмельницького до Скоропадського всі гетьмани
