це дуже добрі чари, – сказав старий Коструббо. – Я сам колись володів такими ж чарами, але мої вороги відняли їх у мене. І куди ти прямуєш тепер?
– Іду до заїзду – по вечерю й на ночівлю, – відповів Кікі.
– А гроші, щоб заплатити за це, ти маєш? – спитав Коструббо.
– Одне золоте кружальце.
– Украдене, до речі. Дуже добре. І радієш, що ти лихий. Іще краще. Ти мені подобаєшся, юначе, і я піду з тобою до заїзду, якщо ти пообіцяєш мені за вечерею не їсти яєць.
– Ви не любите яєць? – спитав Кікі.
– Я боюсь їх, бо вони небезпечні! – відказав Коструббо, здригнувшись.
– Гаразд, – погодився Кікі. —Я не замовлятиму яєць.
– Тоді ходімо, – сказав ном.
Коли вони ввійшли до заїзду, господар насуплено глянув на Кікі й мовив:
– Я ж тобі казав, що без грошей їсти не дам.
Кікі показав йому золотого.
– А ви? – спитав господар, повернувшись до Коструббо. – Маєте гроші?
– Я маю щось краще, – відповів старий ном і, вийнявши з однієї кишені торбинку, висипав з неї на стіл купку блискучих самоцвітів – діамантів, рубінів і смарагдів.
Господар одразу зробився дуже чемний з цими чужинцями. Подав їм чудовий обід, а поки вони їли, молодий Верхотур спитав свого товариша:
– Де це ви взяли так багато самоцвітів?
– Можу сказати, – відповів ном. – Коли оті нахаби з Озу відняли в мене королівство – тільки тому, що це було моє королівство і я хотів правити ним, як мені подобається, – то сказали, що я можу взяти стільки самоцвітів, скільки зумію винести. А я мав на своєму вбранні багато кишень, то й понасипав їх повні. Самоцвіти дуже добре мати з собою в мандрах, за них можна купити будь-що.
– Вони кращі за золоті кружальця? – спитав Кікі.
– Найменший із цих самоцвітів вартий сотні золотих монет – таких, як ти вкрав у того старого.
– Не говоріть так голосно, – злякано попросив Кікі. – А то ще хтось почує.
Після вечері вони обидва вийшли прогулятись, і колишній Король номів сказав:
– А ти знаєш Кудлача, Опудала, Залізного Лісоруба, Дороті, Озму і все оте кодло з Озу?
– Не знаю, – відповів юнак. – Я весь час жив на горі Жвак, поки не втік учора через Мертву Пустелю в подобі яструба.
– То ти ніколи не бачив Смарагдового міста в країні Оз?
– Ніколи.
– Ну, а я, – сказав ном, – знав усіх їх, і можеш здогадатися, що я їх не люблю. І під час своїх мандрів я весь час міркував, як помститися. Тепер, зустрівши тебе, я бачу спосіб, як завоювати країну Оз і самому стати там Королем, а це краще, ніж бути Королем номів.
– А як же ви це зробите? – здивовано спитав Кікі Ару.
– То вже моя справа. Насамперед я хочу домовитися з тобою. Скажи мені таємницю, як перекидатись у що хочеш, і я дам тобі повну кишеню самоцвітів – найбільших і найкращих з усіх, які маю.
– Ні, – відказав Кікі, бо зрозумів, що ділити свою могутність із кимось небезпечно для нього самого.
– Я
