і «низ».
– Чотириста п’ятдесят! Вітаю з досягненням.
Розпластавши ошатні, з полум’янистими кантиками багряні крила по шовковисто-трав’янистій хмарній поверхні, посланець прилаштувався «валетом» поруч із молодиком.
– Чотириста п’ятдесят земних діб… Пхе! Бувало й більше – наприклад, цілих чотириста сімдесят п’ять.
– А чотириста двадцять п’ять?..
– Так, одного разу.
– Ну, тоді у тебе нормальна статистика, в якій чотириста п’ятдесят – це твоя особиста золота серединка.
– Золота… як і все в сфірі Даат, – зітхнув молодик.
– А чому невесело? – спробував підбадьорити Багряний Янгол.
– Сам знаєш, чому. Бо чотириста з плюсом – це рівень Розуму. А я хочу дотягнути рівня Любові.
– Ага-а-а! А вселенська Любов – це п’ятсот діб бігу «лезом Оккама»…
– Так, Любов – це п’ятсот. І не на йоту менше.
– Ну, отож у теперішньому втіленні випаде тобі шалене кохання! Поєднаєш серце з призначеною тобі – досягнеш рівня вселенської Любові.
– З коханою разом? – Молодик недовірливо скосив очі на Багряного Янгола… і мимоволі розсміявся під його хитрим поглядом, відповідаючи: – Знаємо ми ці ваші земні шлюби. За попередньою змовою й рішенням батьків нареченого та нареченої, під суворим наглядом ієрея, мулли чи рабина… чи шамана… чи кого там ще!.. Знаємо цю «любов», коли все регламентовано, все вивірено, все… І все не тобою! Тьху!!! Не Любов це, а суцільна мука. Я такого не хочу.
– Між іншим, доки ти тут «лезом Оккама» бігав-ковзав, там, у земному світі, багато чого змінилося. Нині там настала точнісінько середина двадцятого століття, доки дійде до твого втілення, ще з десяток років мине.
– І що з того?..
– А ти подивись, подивись сам.
З янгольської десниці злетіла червонувато-рожева кулька, підпливла до молодика, безшумно вибухнула перед самісіньким його обличчям і повільно розпливлася рубіновим маревом. Коли серпанок розсіявся остаточно, стало очевидним, наскільки стурбувався молодик:
– Гм-гм-м-м… Отакої! Отже, все якраз навпаки?
– Сам бачиш, нинішнє століття поставило все з ніг на голову.
– Загальну зневіру мені доведеться компенсувати вірою у власну місію, якій нема звідки взятися?! Ого…
– В такій халепі ти ще не бував, хіба ні?
– Ні, ще не бував. Справді дуже цікаво!
– А це ж і є збалансованість. От подумай тільки: у тебе чотириста п’ятдесят, чисте земне кохання додасть іще півсотні – ото й досягнеш у підсумку саме п’ятисот. А це вже не Розум – це та сама вселенська Любов. А далі за нею буде Радість, потім Гармонія і нарешті Просвітлення… Тепер уторопав, що у тебе попереду? – посміхнувся Багряний Янгол.
– Ні, тут явно ховається підступ, – вперто мотнув головою молодик.
– Чому ти так вирішив?
– Якби треба було зупиняти катастрофу, я б зрозумів, а так…
– Вибач,
