ханові Асаухану вже не потрібні були ліки, Аллах взяв його на небеса.
Помер хан, і люди вирішили вибрати собі нового хана. Випустили вони, за звичаєм, із клітки «птаху щастя». Ханом повинен стати той, на чий будинок сяде птаха. Птаха полетіла у бік від міста і всілась на балаган Казангапа і Гуляйім. Розгнівався Касен і наказав випустити птаху ще раз. Повторилось те саме. Випустили птаху втретє. Знову птаха сіла на балаган Казангапа. Однак не довелося Казангапу керувати народом. Касен оголосив, що птаха помилилась і сіла не на той будинок.
Зовсім не стало життя Казангапу: його постійно переслідував Касен. Гуляйім боялася за життя чоловіка і послала його з листом до батька. Скоро прибув з військом Таусагор і влаштував суд. Велів у призначений час випустити «птаху щастя». Птаха вчетверте сіла на балаган Казангапа.
Зарізали за звичаєм білого верблюда, посадили Казангапа на білу кошму і оголосили його ханом.
Гулмахіра, яка приїхала з батьком, разом з Гуляйім розповіли батькові все від початку до кінця і слізно просили не розлучати їх. Таусагор погодився і влаштував велике весільне свято.
Люди не пам’ятали хана, справедливішого від Казангапа. Він всіляко прагнув полегшити життя народу і через те користувався повагою і любов’ю.
Пройшов час, і дружини в один день подарували Казангапу синів.
Якось втомлений Казангап ліг раніше спати. Малюки-сини гралися біля батькового ліжка в асикі. В обох було по литому із золота асику-битку. Тільки хан задрімав, як раптом щось гупнуло. Розплющив Казангап очі й бачить: в голові сидить одна дружина, біля ніг – друга. Діти граються в асикі. І Казангап згадав свій давній сон, як над його головою сяяло сонце, біля ніг світив місяць, а двоє ягнят бились лобами. Щасливий хан розсміявся і розповів дружинам про причину сміху. Жінки розповіли про себе і Сагіта.
Наступного року Казангап на прохання дружин розшукав Сагіта – він батрачив у одного бая – і зробив його своїм головним візиром. Сагіт виявився на диво розумним джигітом і добре допомагав ханові. Скоро він одружився з гарною дівчиною. Обидві сім’ї жили дружно до самої смерті.
Батир Боран
За давніх часів жив батир Боран. Був у нього друг Каскарау, з яким він посварився. У Каскарау була наречена з роду Ногай. Якось ногайці відкочували в інше місце й забрали з собою дівчину. Каскарау не поїхав за нею, а зібрав своїх людей і запитав у них: як йому бути? Місце, куди перекочували ногайці, було дуже далеко. Вони перейшли через море. А море було дуже широке. Об’їхати його можна лише за три місяці. Але був і інший шлях. Можна за п’ятнадцять днів перейти з одного берега на інший. Проте короткий шлях небезпечний. Він заріс очеретом. А в ньому водились страшні звірі: ведмеді, тигри, вовки і різні чудовиська.
Думав Каскарау поїхати слідом за нареченою, однак люди сказали йому:
– Про що ти говориш, Каскарау? Наші предки казали: «Хоч тисячу разів каркне ворон, не прийде рік, а гусак крикне один раз – і рік з’явиться». Що з того, що ми зібрались? Зарадити тобі ми нічим
