від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
«Пострiл у себе»
Часом починає здаватися, що з довоєнною історією, з емоціями, що кипіли в Україні років десять тому, покінчено назавжди і відтепер усе шокуюче пов’язане виключно з війною і фронтом.
Але ж ні. Взяти хоча б дві тисячі сьомий – саме на цей час припадають події роману Андрія Войніцького. Розпуск Верховної Ради і відмова депутатів виконувати указ президента Ющенка, повторний розпуск і тяжба в Конституційному суді, потім «обнулення списків» (якщо хтось пам’ятає, що це було), парламентські вибори і до осені – нова Рада, яка віддала голоси за прем’єра Юлію Тимошенко з випливаючими з цього наслідками. Тим часом Росія виходить із договору про звичайні збройні сили в Європі і укладає договір з Казахстаном і Білорусією про формування Митного союзу. Паралельно – Сердючка на Євробаченні, Елтон Джон на Майдані, Україна отримує право на проведення Євро-2012. А понад те: вбивства в Україні російського бізнесмена і кримінального авторитета Макса Курочкіна і його оточення, пожежі і тріщини в тунелях Київського метро, пожежа в палаці «Україна» під час «ювілейного концерту» Йосипа Кобзона, одинадцять вагонів палаючого жовтого фосфору на рейках у Львівській області, пекельний шторм у Чорному морі з десятком загиблих кораблів і сімома тисячами тонн сірки в Керченській протоці і, нарешті, вибух метану на шахті імені Засядька в Донецьку з сотнею загиблих і безліччю травмованих…
Коротше, цайтгайст – дух епохи – аж ніяк не назвеш безтурботним, і у журналістів, а особливо у кримінальних репортерів, роботи було по горло.
Утім, герою «Новин», кореспонденту одного з новинних агентств, дістається набагато скромніше завдання – висвітлювати судові слухання у справі про раптову смерть дочки одного з впливових депутатів Ради. Смерть дівчини пов’язана з передозуванням наркотику, однак слідство визнає її навмисним убивством. Банальна, по суті, ситуація у гламурній тусовці, але саме у зв’язку з цим судовим процесом герою доведеться пережити бурхливі, майже фантастичні події, і їхня кримінальна складова – лише один з елементів, що додають трилеру Войніцького додаткової динаміки.
Фактично, у цього роману двоє головних героїв: журналіст Данило Кисленко – і місто Харків. Колись Едгар По зазначив, що кримінальний роман повинен бути одночасно захоплюючим і нудним, сентиментальним і жорстоким, а головне – має складатися з міста, залежати від нього, бути його найточнішою, найкориснішою, найнеймовірнішою картою, де все головне – завжди у полі зору і водночас невидиме. Таким постає Харків у «Новинах» – істинний, непідробний, але замість симпатичного аверсу цієї блискучої монети перед читачем чи не вперше постає похмурий реверс міста-мільйонника, його жорстокий, часом кривавий виворіт, потопаючий у випарах синтетичних наркотиків і свавіллі силовиків.
Андрій Войніцький володіє тією особливою гостротою письменницького зору, яка дозволяє уникнути надмірного пафосу і риторики. Це дуже сучасна проза зі швидким і вибагливим перебігом сюжету, не без формальних знахідок, надзвичайно енергійна – не відірватися. І вибраний письменником герой – теж сучасний. Не остаточний лузер, не картонний романтичний персонаж, а в міру роздвоєний і змушений, як і більшість із нас, міняти маски і постійно брехати, – в тому числі й самому собі. Загалом, середньостатистичний городянин. І це – одна з удач автора: його Данило Кисленко такий, як усі, а може, й гірший, напевне слабкіший за читача. Він не керує подіями, не вчиняє подвигів, нічим не вирізняється, крім єдиного: він відмінний оповідач. Але саме йому належить здійснити ризиковану експедицію не тільки на міське дно, але й у джунглі власної підсвідомості. Бо чим менше пропонує життя, тим сильніша спокуса втекти від нього.
Хтось дуже влучно сказав: «дехто народжується у сорочці, але більшість – у гамівній». Герой Войніцького з тих, хто народився в «гамівній сорочці», але йому здається, що він сам вибудовує власну долю, а не навпаки, хоча
